Анна Ютченко «відчинений сад» | Публікації | Litcentr

Анна Ютченко «відчинений сад»

Дата публікації: 10 Березеня 2017 о 16:26 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1020 | Коментарів: 1
Автор: Анна Ютченко (Всі публікації автора)| Редактор: Євгеній Півень | Зображення: Анна Ютченко



Анна Ютченко — учасниця полтавського мистецького об’єднання «Magnum Opus». Сценаристка проекту відеопоезії «#Встол» та операторка ініціативи «Люди читають». Учасниця відеоакадемії документального серіалу «DOCemotion» та «Відеокему тревел-журналістики» від «Школи журналістики УКУ». Співавторка документального короткометражного фільму «Живі та Нескорені».  Фіналістка «Молодої Республіки Поетів» (2014, 2015 рік) та поетичного конкурсу «Гайвороння» (2015, 2016 рік), учасниця «І-го Міжнародного молодіжного літературного форуму» (м.Київ, 2015 рік). Учасниця фестивалів: «Форум видавців» (м.Львів), «Artgnosis» та «CodaFest» (м.Вінниця), «Cyclop» (м. Київ), «Трикутник» (м. Коломия), «Зелена хвиля» (м. Одеса). У 2016-ому році стала однією з двох кандидатів від України, яких національний «ПЕН-клуб» подав на міжнародний конкурс «Нові голоси».




* * *

і от 
востаннє прийшла 
до замерлої ріки 
яка тримає це місто 
яка тримає цей світ 

прийшла щоб позбутися 
власного тіла 

бо нащо нам Господи війни 
питаю 
коли Ти дав нам очі 
щоб бачити 
а вуха щоб чути 

коли ти дав нам і тіла 
щоб любити 

востаннє поглянула 
крізь кригу 
мов крізь власну сльозу 
у мутну воду 
з якої все починалося 
якою все має скінчитися 

і вперше побачила 
як з відображення чорного сонця 
проростало світло мов зерня із землі 

і вперше впізнала 
себе в собі 

бачиш 
говориш мені 
тепер не потрібно і тіла 
щоб полюбити


повня 

у цю ніч 
вдивляючись у місяць 
близький і глибокий 
мов у колодязь із 
застояною водою 

я бачу 
як з його дна 
починає повільно 
підійматись каміння 
на світло 

проходячи повз мене 

і я знаю 
що тільки коли 
місяць поглине хмара 
як чорна вода тіло 
як земля чорну воду 

тільки тоді 
лиш один незворушний 
камінь на дні 
відкриється для мене


вірш про любов 

сьогодні в мій сад приходив Хтось 
Він лишив там так багато білого 
що я й не помітила  Його слідів 
а довго йшла за ним наосліп 
аж поки не прийшла до себе


вірш про страх 

кожного вечора 
за моїм вікном стає так світло 
що вночі не страшно засинати 

але вчора 
коли мені раптом стало 
дуже сумно і тривожно 
а в моєму саду зовсім темно 
я побачила як Хтось 
запалював усі яблука 
на найвищій яблуні 
що сягає аж до мого вікна 

і лише потім 
коли я врешті спокійно заснула 
Він тихо собі пішов 

а яблука ще довго горіли 
освітивши мій сад аж до ранку


вірш про радість 

сьогодні до мене прилітав птах 
і довго бився у моє вікно 

аж поки я врешті відчинила 

і побачила що то насправді Хтось 
простягнувши до мене свою руку 
сказав: 

ходімо за мною 

я швидко вибігла у сад 
і побачила там багато зерна 
розкиданого під обважнілими від снігу 
деревами 

а одне зерня що яскраво світило 
над моїм будинком 
було схоже на око птаха 
який відлітав від мене 
все глибше в небо


* * *

бо мовчання – 
це глибокий сад 
яким довго блукаєш 
аж поки не почуєш 
як на самому його дні 
почне квітнути каміння


* * *

у мить 
коли над рікою крига 
розлущиться мов шкарлупа горіха 

а від великих снігів 
лишиться лиш маленьке зерня 
в землі 

коли і в мені 
зовсім не зостанеться мене 

Ти знову прийдеш у мій 
почорнілий за зиму сад 
щоб відчинити тінь 
під сухою яблунею 

як відчиняють старі вікна 
у темних кімнатах для світла 

прийдеш щоб 
відчинити в мені мовчання 

як відчиняють свою вічність 
найглибші води лиш для каменю 

а я стоятиму 
розгублена мов дитина 
перед найбільшою тишиною 
перед відчиненою тінню яблуні 
що раптом зацвіте 

стоятиму 
не в змозі зробити 
ані кроку до себе



1 коментар

avatar
Сади цвітуть в душі у кожного.

Залишити коментар

avatar