Олександра Шевченко «собаки»
Дата: 09 Лютого 2024 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1869 | Коментарів: 0
Автор_ка: Олександра Шевченко (Всі публікації)| Редактор_ка: Іван Кулінський | Зображення: Олександра Шевченко
Народилася у 1986, киянка. Кріобіолог і акаролог, к.б.н. Публікувалась у журналах «Воздух», «Листок», у мережі. Авторка трьох книг віршів (рос. мовою): Г. В. Осадко, О. С. Шевченко «Лаванда й Розмарин», 2011; О. Шевченко «Штрих», 2019, «Зимующи», 2021.
*
блакитний дим вантажівок
наче морозиво на підлозі
вже не щемкий запах з пекарні
ще слиняву воду з-під карпів
не злито на ринку
*
чому ви розмовляєте так повільно
це вроджене чи переклад
переклад це вроджене
повернення в невідоме
повільніше ніж ви можете
уявити
*
сутеніє
цього дня теж хотілося
цілувати людей за те
що живі
наче я звір між ними
що женеться за власним
обличчям
*
медсестра швидкої
з Чехії
працює в Італії
замолоду знайомилась так:
My name is Svetlana
but I am not Russian.
Bastards, — підіймає хтось очі.
Bastards, — каже вона.
*
я відчуватиму це, коли матиму причину, —
казала я й відкладала на потім.
на майданчику двоє хлопців
розкручують третього на гойдалці,
а той кричить, у захваті, із різними
інтонаціями —
не надо, дядя; не надо, дядя;
не надо.
*
хіба це не одкровення — коли тебе
згадують наостанок
у маренні
боже мій казатимеш коли не знайдеш закладку
таке теж є
одкровення оточують нас
*
місто
це йти й дивитись
подвір’я окраїн
які ніхто не малює
де постають перерізи кавунів
як малі стіни вулиць
де сиві ліхтарюги й собачі нашийники
двоцентрують хугу
достатньо раптове світло
*
хто понесе
до музею
до його продуманої неповноти
крізь його двері
відсутність
давай не підемо
*
сутінки між тілами
відчинені вглиб
а ти кажеш музей
ось він
*
радіти вікнам із
старим скляним ластовинням
воно перевертає сутінки
як обійми
повертає обійми як сутінки
і не лишається в пам’яті
*
необхідність іншого
ставлення до смерті,
але ще не знаю, якого.
майже не знаю.
*
генераторна архітектура
ревла біля входів
світлом і холодом і зв’язком
таке теє небо-симбіонт
але й ніч бралася
до землі
за волоські
припнуті срібла
*
є дощі у які
бездоріжжя одежі тихе