Дмитро Віск, у своїй пізній поетичній осені, встиг попрацювати фотокритиком/редактором у провідному в Україні журналі про фотографію Digital Photographer, написавши численні есеї про видатних майстрів минулої й сучасної фотографії; перекладачем субтитрів на рідну мову для всього Голлівуду, а також всіляких Нетфліксів й Амазонів; закохатися у птахів, парфумерію і (наново) в поезію (тріада трьох «П»). Проте й досі не опублікував своїх віршів, над чим, однак, старанно працює й вбачає це тим самим вділеним Господом талантом, що його, як відомо, боронь Боже запроторювати в шухляду столу.

диме перцевий повз валку очей схаменись

скільки не є молодик розтяв параван смерку

і принагідно пречисті стожари до сліз 

палахкотіли пекучі а вперті ж уперті

поштовх спиняли сліпі невідпорні часи

аби до купи зібралась множинність одразу –

руки руківʼя леміш – це сливе ти єси

що його б стало зорати чекання левкасу

і розчинитись бо в нині постало б колись

себто початок і голод спрагливого звіра

звіра котрий випростовувався і моливсь

стрягнучи в гумус – твоє сполотніле безвірʼя

Каламар перевернуто

Місто встало й стоїть

се певна річ Троя

шари передмість

по колу повторюючись

змащені світлом ліхтарним

наосліп облудним

вливається суміш контрастна

і вулиці в сутінках

один подих тому

вийшовши з берегів

стискаються вздовж тротуарів

де берег тепер насідає

мов брили дорійців

буквальністю темних часів

Сьогодні прогноз обнадіював снігом

на завтра

Чи нині – вже завтра?

Дерева ростуть сталагмітами

в парку застиглих чорнил

сльотавости опій всотає галуззя

запівніч отямиться парк

у сріблí глосолалій

Затягнуться світлом зіниці – 

ще дві затяжки

з кров’ю качається суміш контрастна

по околам

і серце тужаве щільніше за кість

душа поміж крил у хребет розвороту

тасьмою вп’ялася там сніг ліг раніше

цементуючи літери

сенси лабільні 

Сьогодні прогноз обнадіював снігом

на завтра

нині – вже завтра

До брами до брами

Геліопольский храм транскордонність імлиста

кома пропуск трикрапка у реченні скутим

навмання підійматись по розділах сутрах

проводарю чия яких діб особистість

зубожілий піщаник увірваний ритм

усування лакун із топонімів мовно

простір ділено так

ніби поділ був сповнив

Тигр Євфрат Наше море і Крит

де підніжжя де вівці або пастухи

кома троп тире птиця до птиці

може бути покладений миром в правицю

пастораль з краєвиду зітре мастихін

усеїдного світла стікаються взори

підборіддям на груди пісків лазурових

каравани сухі подієвих заломів

вирви ями історії дно ще солоне

їжа для голосільниць пастушого хору

забуття аргумент всетривання опора

зміст поточений шашіллю голосу й слів

міст зв'язок тире воля до мосту

де сполучна крива

достеменно ось-ось ти

ця розтятість жива

рана

епосу спів… 

        

пізно копаєте опівдні могили пусті

сором із чатами перевіряє пости

кидає кості голодним лопатам мов кість

пасмуги бронзових змій патиновану злість

золото лаврів палетки очниці інталій

пострахами черепів спалахнуть прапорці

знову незнайдене втоплене в жменю деталей

вишуканости розкоші в порожній руці

 

сторони світу опівдні беруться до танцю

крутять та й так що і смерть виставлятиме бранців

маги жерці ворожбити за вашої згоди

захід мені долучив половину зі сходу

часові від сотворіння рости і рости

хитрістю сором хоронить монети і брошки

та не знайшовши (побачать: могили пусті)

ляжуть в погребну постіль

мов для них моя ноша

Перед-дихання бігу

Стріпоче сорока

Та що мерхне

Козуля не зронить ні згляду

Сіре кронисте плетиво велетня ока –

Пріч – попереду долі з-над маківок збоку

Розшарілими кленами назване й кляте

Повитончується концентрованість лісу

Еластичні стволи прецінь пружнії жерді

В ґрунт посіяні насторч вібруючі списи

Спровоковано ліс до приношення жертви

Трясовинному велетню

Зниклий зажеврів

Засягнувши спідсподу пливкої подоби –

Розчепірений віхоть бентежного пруття

Наче пломінь затягнутий ґудзем питомо – 

Запитально з конечності

Тривко розкуті

Повиводить путі з теореми розпуття

Поступовости вектор релікти ходьби

Бурелому натужені Панатенеї

На двох соснах надламаних вповні доби 

Їх очолиш

Зліпити свій почет аби

Зі свідомого та несвідомого глею

Клубом зимнім бджолиним з-під віка небес

Ліс покотиться

Йоно принишкни в нутрі

Вимережуватимеш заледве воскрес

Схему ігрищ зі Звіром в антропогенез

Де на схемі багаття – його вівтарі –

Блимнуть шансом поринути ген у болото

Чи у те чим розріджена сфера тверда

Безоглядно немов розступаються вóди

Щоб постати без тавр без найменшої шкоди

Зливком велетня з форми

що сповнить вода

Десять вікон, три кімнати залишилися позаду,

а ти ж бо біжиш, біжиш, кентавр чи кінь,

хитається прихисток – дах, плечі мансарди –

гнізд, що й досі там туляться, – попід пахви склепінь

Ззовні є стіни, змальована шкіра, засмаглі уривки,

і все це видовжується по типу акордеона – га́ряче, тужно,

простріляне тут і тепер минувшиною зведене тривко

у палом пульсуючу блискавку кульову, зсередини пружну

Невідомо, хто перший підпереже крижі коридором,

обвішає його дверима – викуреним трофеєм,

з яким вистрибне, помножуючись, вцілівши, в коло двору –

дим, чи вогонь, ачи ти, приречений озирнутись, Орфею

Певно, тоді свистітиме свистом – справджуватиме міт,

і по тому гримне почет, цегляна навала,

являючи оповідача і а́ктора, знаного як Кронід,

всюди, крім скрипторію міфотворчости – підвалу

Ізсохле ворочається від загострення спеки

Наче бадилля корови над вутлістю глеків

І порожнечею випростали язики

Менше років на вервечці та шию стискає

Дужче нашкрябана єресь про видиво раю

Ключнику Йосипе засланий Єзекиїлю

Прожилки риски всього-то залишилось зору

Стебла картають нагими сувоями мору

Проміжком чи ж не проваллям на царськім плато

Кесареві переляк заступає з кінцівок

Равлик папірусом повз миг висушує цівку

Ра ах осяяний чезни хоч диким котом

І відступаючи може зелену рибину

Встромиш під ребра пустелі по зябра мов клином

Перетече ртутна кулька тривання оази

Кесаря збулась ріка ледь відбилась блакить

Де не добачив себе не жадалося й пити

У зорепадних кільватерах врунились стрази

Стіни проєкції справжніх трикутників світла

Вбрали а той кам’яний огром стиснувся збліднув

Та бовваніє під сонцем спростований вщент

Сонце випалює нас це мій голос владико

Шерех підточеного часовиміром крику

Жерче помаж-бо офіру двох царств пан-дощем

Рух – твоє тіло

нехай будеш ти

тебе ведуть троє

Поза протяжністю арочних дуг

провідниць і тлумачок

прогонів аркади

ти збудешся знайдешся

Прийдешнє ховає себе

за колону

сороміцька гетеро

З-під різака

випурхне щиголь

Гетера запіла

Слон позолочений ногу заносив

з ударом кимвалів

Запропастився бруківкою Аппія

супровід чáсів

Пів ефіопа змахнули його

покрівцем – опахалом

Ти відказав був пророцтвом і справдив

не раб тільки в’язень

Смирна згущалась алхімія айстри

пощерблені цензи

Ідол мозаїки видлубаний

павіаном із риби

Плебсом прив’язаний до пуповини

імперії цезар

Ти засміявся з такої подоби

добірної кривди

на сатурналіях

Отже один вів попереду

ззаду черкалися двоє

Трагікомедія вимушености

панримської згоди

Перед тобою кінець типово́го

аркадного строю

Тлустий жертовник культ зречености

і залізо свободи

судині миру субстанційно

навіювалась чвара

батько жбурнув кулак на стіл –

до цього не зронив ні слова

чекав

спільним минулим стугоніли

кальдери кубків

віддих розжарений

мов бастурму стругав

шепіт примирення – 

і скрипнувши підлогою

без залишку вернувся в магму

ви́на заграли норовом терпким

у відповідь

інстинкт твердині ієрархії

з рамен понасилав очей

укритих саднами палисвітів

братів колонних

із душами ще не пригубленими

арена бою – мить

і проволока з перемогою –

данина небажанню знати

супротивник пав напевно

тоді зібравши острах

зухвалости пальної підлили

і підпалили й освятили

храм кулака

периптером зійшлися

для них сакральним

для інших –

неодмінним приводом

внести і свій кулак

у батьківський храм

Дія хором наструнчена тим-то і свище

Віддаляється від просувається ближче

Тишина інтервалів між стріляних фраз

Промовляє із тяглістю щільних образ

Дня чи ночі – чия то з укляклих верета 

Так чи так за відсутності віри у третє

Мати черню кульгає довкола болота

Курником гримнув вітер – лисиця голодна

Дійде тісто на борошні сні і воді

Для околиць ріка накриває тоді

Розколисана мов стара гойдалка миром 

Щоб під сподом підгледіти часові вирок

Міднолиций солдат гризе кісточку вишні

Грім захожий як личить гуркоче горішній

Та своєї заводить пращу напинає

Б’є відлунням усюди де мова минає

Позвіталися говором названі браття

Дві породи у пошуках третьої клаптів

На ваганні обітницю зводила мати

Ущухала вдова мовленнєвої втрати

Міднолиций солдате невже ти спроможний

Тишину загнуздати охоплену дрожем

Щойно за курником вітер стромлять на вили

З броду Ксеркса зіп’ють і падуть Фермопіли