Ігор Мітров – український поет, літературознавець, критик. Народився 1 вересня 1991 року в місті Керч, Автономна Республіка Крим, Україна. Навчався в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Організатор і учасник чисельних літературно-мистецьких акцій, зокрема на фестивалях Книжковий Арсенал і Львівський міжнародний літературний фестиваль. Один із засновників «Літературного ордену імені святого Зіберта Світлого» – неформального відкритого літературного товариства, що має на меті популяризацію сучасної української літератури.

Лавреат літературних конкурсів «Гранослов» (Київ, 2015), «Смолоскип» (Київ, 2017), премії ім. Василя Симоненка (Черкаси, 2019). Вірші публікувалися в «Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття» («А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2018), кримському літературному альманаху «Гроно» (Київ, 2018), зіні «Київ поетичний» (Addenda Press, 2019), антології «Кримський інжир. Чаїр» (Видавництво Старого Лева, 2021), а також у періодичних виданнях та інтернет-ресурсах. Переклади творів публікувалися у польському часописі «Kontent» і російському журналі «Воздух».

Автор поетичних книг «Голландський кут» («Смолоскип», 2019), «Голос України» («Люта Справа», 2021)

розговорився з вояком зсу

та охоронцем з атб

вояк зсу був молодий

гордий за побратимів із передової

і чекав своєї черги

бити русню

гладив автомат

і витирав рукавом пікселя

краплю з-під носа

щоразу як він

витирав краплю з-під носа

я машинально

витирав свою

охоронець з атб

вигулював красивого хаскі

і запивав чекушку

півлітровою світлою роганню

пропонував мені випити

та я відмовився

ми покурили

обговорили воєнну та геополітичну ситуацію

зійшлися на тому що русні

срака

а потім охоронець з атб розповідав

як він влітку

на цьому пляжі

дівок клеїв

ми сміялися

хоча що тут смішного

холоднішає

крапля під носом

росте

правий берег

темніший

за отвір гармати

на зруйнованій свинобійні

у місті буча київської області

ми збиралися і влаштовували літературні читання

поетів завжди було більше ніж людей

бучанських поетів було більше ніж звичайних

п'яних поетів було більше ніж будь-яких інших

але всім було однаково весело

якось я вирубився прямо під час виступу лаюка а коли прокинувся

моцар сказав що більше мені не наллє

та все одно зрештою налив

якось був сильний дощ

ми всі завалилися на хату до пістона й степаненко

і коцарев зі стахівською по черзі бігали до своєї крихітної дитини

а потім поверталися й читали нам свої вірші

якось було багато білорусів

лукашенко саме закрутив там останні гайки

ми збирали гроші на допомогу

білоруській жінці з двома дітьми яка тікала від репресій

і мене досі мучить совість що я мало закинув

якось я не зміг приїхати

але вони й без мене непогано розважилися

я зробив такий висновок із кривих фоток пістона на фейсбуці

його фірмовий п'яний розфокус говорив сам за себе

а одного разу з'явилася русня

і почала обстрілювати житлові будинки

тепер місто буча київської області

суцільна зруйнована свинобійня

саме час зібратися і влаштувати літературні читання

гарненько напитися наробити кривих фоток

цього разу я сам зроблю афішу і створю подію на фейсбуці

хоча цим – як і кривими фотками – зазвичай займається пістон

але як не крути я теж два роки був бучанським поетом

і тепер відчуваю що повинен

народ я справді зроблю все що треба

вас лише про одне прошу

вийдіть на зв'язок

вийдіть на зв'язок

будь ласка

вийдіть

на зв'язок

старий пес із переляку

всцявся

спокуха афанасію

це наша ппо працює

розцвітають

над києвом

лілії

атласом срср

ррфср вистачило

на два тижні

а потім

настала весна

зі свого постамента

глянув вусатий григорович

на бородянку обстріляну

сказать охуїв -

не сказати нічого

зліз з постамента

крокує по вулиці леніна

спалює поглядом танки

пиздить русню

кобзарем

тікає русня перелякана

курсом загальновідомим

голі онуки

голих дідів

котиться гаєм луна

збирали з коханою

величезний пазл земної кулі

аж раптом війна

тепер не до пазлів

дозбираємо після

аби лише жодна

блакитна деталька

під завалами

не загубилася

ситуація в бортничах

нагадує вірш

час якого

ще не настав

дай боже щоб

і не настав

вони притягли в маріуполь

мобільні крематорії

щоб спалювати

українців

спалювати

українців

у крематоріях

знову поезія

стає варварством

знову азов

випльовує

мертвих бичків

дав по ній автоматну чергу

дятел що цієї весни

оселився за церквою

на кладовищі де 

половина гаврильченки

половина тарасенки

і знову тиша

є такі ліси

у яких жодна стежка

нікуди

не виводить

тримайся подалі

не шукай там грибів

я пошукаю

за тебе

відтепер твоя матір

більше тебе

не чує

ти для матері відтепер

золота медаль

заіржавіла

відтепер між тобою і матір'ю

знову чонгар

замінований

місто собак

місто електростанцій

місто мостів

та інших хистких

конструкцій

місто на яке

гріх було

не напасти

кожної ночі

за обрієм

чорнобривці

у селі волошковому

чернівецької області

ми пили контрабандний бурбон

годували собак ковбасою

і рахували хрести

на румунському військовому цвинтарі

часів першої світової

спогади мирного часу

маленькі сонячні хрестики

з незрозумілими написами

завжди доглянуті

завжди побілені

завжди холодний

дністер

від війни завдовжки в історію

спогад

не сховок

в небесний окоп

вартовий креслить дулом ака

коло в повітрі

десь недалеко

чорт вигрібає пизди

ніч українська

тиха

як танк

у розташуванні

вирубається світло

добре що є павербанк

подарунок коханої

зараз вона у німеччині

вчить українських дітей

української мови

кожної ночі

за вікном дощ і град

роз'ятрена рана

місто оріхів

запорізької

області

не хочеться слухати музику

і починаєш

чути птахів

мейнстримного солов'я 

цьогорічного переможця

євробачення

андеґраундного дятла

із солом

на зозулі

і ще купу яскравих голосів

чиїх імен не знаєш

а зашазамити

не можеш

бо інтернет пропав

мабуть по вишці в'їбали

припустив міхалич

коли заносив нам яблука

цілий мішок

яблук

заніс

і пішов собі додому

до свого собаки

старого блохастого але

відданого