Катерина Савчак «цвілі місця»
Дата: 19 Лютого 2022 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 5383 | Коментарів: 0
Автор_ка: Катерина Савчак (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Анна Ютченко
Катерина Савчак - поетка-аматорка. Народилась у Калуші.
нові пейзажі
скільки місця займатиму в тому
божому порядку – жолобі з кедру
де
мліє усе світло
де
влігся фіміам
він – точка в котрій синітиме чорнота
і прорипить жаска епітафія обрисам
еклектичним
які простір засмічують бо то вже не ті
споруди грона яких хилились
мені на груди
і спливала їхня ліпнина
і стенали засмучені барельєфи
зворушливо чекаючи квітневого гіпсу алей
що під мжичкою посмертних емульсій цвітуть
зелений
загублена дитина розгублено підходить.
строката поверхня абсорбує її доторки, ніби пір'я малахітової курки, яку цілують у дзьоба
шартрезовий чотириженець
з модрини –
на котрому сидів
медоїд пащею з фінікову
кісточку – насіння;
малодушна тварина
та стілець кольору стебел
люцерни; тяжіє ріпиця
хвоста – звисаючи немічно
чи відчуває та курка тягу до ціанового, яку вона ввібрала разом зі слиною?
***
і раптом я побачу морських анемон
у роті в брунатного гаспида
ліва очиця його лищить поліпами
інша виважено стежить мов гарпія
яка вичікує на краю кінечного саду
що тяжіє від блошиного чебрецю –
тремтить моя примітивна форма
занурена в той безколірний квітник
небіжчик персії
кощаве се лаштування
бо моя шкіра – лушпиння
під тяжінням пекучого ґлянцю
гігантської небесної ягоди тису
ґратчастість височини палюча;
полотном поширились рештки
висхлі м'язи: я антипод руху що
живить птаху колючих вершин
звідти ж котиться згусток заліза
лізе краєчками мідного дріття
огортаючи в оболонку пекельну
свідомість – чорний пасліну плід