В’ячеслав Левицький «Мій радіодиктант» | Публікації | Litcentr
19 May 2022, 12:54 | Реєстрація | Вхід

В’ячеслав Левицький «Мій радіодиктант»

Дата публікації: 13 February 2022 о 17:44 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2022 | Коментарів: 0
Автор_ка: В’ячеслав Левицький (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Лизавета Дубінчина


В’ячеслав Левицький (народився 1988 року) – український поет, перекладач, літературознавець. Лауреат літературних конкурсів «Гранослов», «Кримський інжир / Qirim inciri», «Смолоскип», «Экслібрыс» імені Володимира Короткевича (відзнака опозиційної Спілки білоруських письменників), перекладацької премії «Metaphora», поетичного фестивалю «Молоде вино», незалежного Фестивалю одного вірша (Мінськ) тощо. Кандидат філологічних наук. Автор кількох монографій і двох збірок віршів. Нова поетична книжка «Long Play» вийшла друком у лютому 2022 року в серії «Зона Овідія». Авторка фотопортрета – З.К. 



Справжні В’ячеслави

Знаєте, що я, врешті, скажу?

Не треба соромитися його,
не слід ховати його під капюшоном
чи зголювати в демократичній цирульні
навпроти крамнички з канцелярським приладдям.

Може, лакувати й лишати сторчма
за зразком Сальвадора Далі не годиться,
але в тому нічого навісного також немає.

Адже все, чим нас обдарували природа і правопис,
варте любові й ніжного піклування.

Справжні В’ячеслави 
завжди носять апостроф.


Зі швидкістю два Моцарти на вікно

Збираються Моцарти в обтріпаних перуках
на руїнах ранкових маєтків,
які очепило татарське зілля.

Ті бодіґарди
з підмурків концертних зал
повертаються до нас сагайдаками.

А наші глядацькі ложі летітимуть мимо
зі швидкістю два Моцарти на вікно
(часом – і три-чотири Моцарти на вікно,
коли долучатимуться молодші)
та близько шістнадцяти-двадцяти Моцартів на вагон.

Наш локомотив ітиме, 
ніби хлопчик з останнього ряду в хорі.

Хіба самовпевненість йому прошиватимуть час від часу 
стріли пурпурових заплав,
пущені для профілактики.

І врешті, узлісся по-справжньому розпочнеться,
щойно лелеки
візьмуться грати на клавесинах повітряних.


... неначе скрипальчин позирк
(із «Мінського циклу»)

Ще віра тонка,
неначе скрипальчин позирк
у вагоні, до якого понабивалися спецпризначенці.

Штурмують підземки цілими загонами,
проходячи повз вуличних музикантів,
перетинаючи мелодії, мов турнікет.

Можливо, усе для того, щоб увірватися
до площі Перемоги,
розтягнути спрожогу
колючий дріт над її узбіччями
й залишити синці на місяці після допиту.

А скрипалька поки що,
озираючись у вагоні,
підбирає чорні тільця оглушених нот.

Може, станція одного народного поета
іще видихне:
Hallelujah.

Може, підземка другого
ще відповість:
Let it be!


***
Лізі

Я й далі пишу трактат
про поєднання барв.

Про Короткевича з різнокольоровими очима,
який, проминувши темно-каре склепіння оперного,
йде попереду
в бік сірих віражів велотреку
й розтає у будинку – цитриновому двотомнику.

Потім параграф про Могилянку
в біло-червоно-білій мантії
та прилеглу зупинку, до котрої жовто-сині автобуси
підходять, немов до найпочеснішої з трибун.

Звісно, ще про салатові самокати,
що торохкочуть по тротуарах
і пускають коріння
в найчорніших сусідніх подвір’ях,
наче каштани чи мрії.

Ніби нові підпункти у моєму трактаті
про поєднання барв.

«Поїдання барв?» – 
пожартуєш раптово ти.

Але ні:
трактатів про осінь
я ще не розпочинатиму.


конкурс знавців української мови

зустрілися на конкурсі знавців української мови
у чужій школі
на вулиці з граматичною помилкою в назві

тоді ти сказала:
є дні мови та писемності
але немає дня помилок
ну принаймні національного
з радіодиктантом
на якому
нагороджували б найнезугарніших

і називали б на їхню честь вулиці
із помилками на вивісках
неодмінно із помилками на вивісках

я вірив підручникам а не дівчиськам
викреслив тебе наче зайву кому
і здав аркуші на перевірку

потім запросили на новий етап
далі спромігся іще на вищий
а останній і виявився тим радіодиктантом
радіодиктантом національної безграмотності
у якому щороку перемагає дружба

усе як ти казала
у тій чужій школі
схожій на кам’яну чорнильницю

якщо ти зараз читаєш ці рядки
знай я старався 

назвеш на мою честь якусь тиху вулицю 
обов’язково із помилкою на вивісці
із такою грайливою помилкою як можеш лиш ти
й неодмінно в районі між липками та звіринцем
де почався наш конкурс

усі помилки нескінченно-прекрасні
поки серця калатають
немов канцелярський коректор



0 коментів

Залишити коментар

avatar