Марія Титаренко «НІКОМУНІКАЦІЯ»
Дата: 18 Листопада 2021 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Марія Титаренко (Всі публікації)
Редактор_ка: Ніна Паламарчук | Зображення: з архівів авторки | Перегляди: 4121
Титаренко Марія – поетка, есеїстка, журналістка, медіадослідниця, лекторка. Засновниця Магістерської програми з медіакомунікацій Українського Католицького Університету (2012). Кандидатка наук із соціальних комунікацій. Стипендіатка програми імені Фулбрайта (2008-2009). Доцентка Школи журналістики та комунікацій УКУ. Викладає теорію комунікацій, творчопис, сторітелінг, драматургію науки, есеїстику, художній репортаж, Американську літературну журналістику, публічний виступ та ін. Про авторку, бібліографію, премії на сайті Pen Ukraine
азбука ненароджених
у них немає голосу
кажуть ті
хто думають
що його мають
моя мала на це хихоче до дрібної гикавки
смикаючи мене по той бік живота за пуповину
мов за мотузка на якому мене вигулює
ось уже сьомий місяць
я бачила на моніторі УЗД
як вона усміхається до ямочок на щоках
крізь рідину плоть шкіру сітку капілярів і ґудзик пупка
ми виловлюємо мінливі ракурси – вона бачить наскрізь
ми дізнаємось – вона знає
ми є і вона є (а не тільки-но буде)
я відчуваю як вона вивчає мій голос і кожне зі слів
обкатуючи їх мов смоктунці у маленькому ротику –
вона повторює їх за мною
у своєму акваріумі з плаценти
вона не мовчить мов риба
це ми – вбираємо стетоскопи щоб почути середину
це ми – розрізаємо жайворонка щоб побачити музику
це ми – народжуємось щоб почати все з початку
доня випинає колінця – так вона мені каже що боїться
(я розшифрувала це лише на п’ятому місяці)
доню звати Алінка і вона це знає – правда Алінко?
вона відповідає мені:
тире крапка-тире тире-крапка-тире
якби це було азбукою Морзе
а поки вона там – я знаю –
вона комунікує з усіма
кого з нами більше нема кого з нами поки немає
вона тримає за пуповину Бога
у них своя азбука
Патриція не боїться
Гелен Кроссін-Кіттл і її ненародженій доні,Патриції Гелен Кроссін-Кіттл,загиблим у теракті 9/11
заспівай мені колискової мамо
обхопи мене своїми великими гарячими долонями
отак як сьогодні у ліфті коли
ми піднімались на твій 103 поверх – на твоє робоче небо
Патриція не боїться
я чую мову твого серця мамо
воно розповідає мені історії наших предків
у тебе велике серце
пам'ять нашого роду не має кінця
(хіба що ось тут на нашій з тобою гілці – де зав’язь)
Патриція не боїться
за п’ять місяців я вивчила кожен твій рух і півтон твого голосу
рінґтони на твоєму мобільному
твої улюблені сукні які ти відклала на потім
як і обручку що стала надто тісною
ти найкрасивіша у світі мамо
я дуже подібна на тебе от побачиш
побачиш раніше 15 лютого обведеного в твоєму календарі
Патриція не боїться
коли твоє серце поставить світ на паузу
я триматиму тебе за руку – ось так
я доспіваю твою колискову
я вже знаю останній куплет
Патриція з мамою не бояться
останній подарунок
ми ще з нею та вона не з нами
- ложка за тата
вона нас не впізнає
перестала їсти і важить як сусідський лабрадор
- ложка за маму
безмовна у підгузку із поглядом крізь стіни
вона нагадує мені немовля
яке от-от повернеться назад в материнське лоно
- ложка за твого покійного чоловіка
раптом здіймає кістлявого пальця догори – щось згадала!
подивилась на мене - на мого чоловіка (її онука) - на правнучку
на правнучку - на мене - на мого чоловіка
насурмила брови відвернулась ображено
хоч бери і прикладай її до грудей
- ложку за Лілю-Марію
це перша твоя доня яка померла одразу в пологовому
якою б вона виросла ти схлипувала коли ще пам’ятала
скоро побачиш
- ще ложечку за правнуцю
ось вона сидить у тебе на колінах
не пам’ятатиме тебе у свій рочок
не пам’ятаєш її тепер у свої 92
часовий перетин минулого і майбутнього
нульовий меридіан
від якого кожен рухатиметься у протилежний бік
прабабуся вихоплює в мене ложку
дарує малій
і
плескає у долоньки
пташка числа "COVID”
COVID це яке число питає мене доня
якщо уявити що це напис римськими цифрами
і відтоді я не знаходжу спокою
це число мало би бути умовним уявним гіпотетичним але таким не є
мало би бути остаточним але його кома пересувається все далі й далі
число без власних кордонів бо забагато змінних невідомих
помилок ускладнень мутацій трансконтинентальних рейсів
котів у мішку сміху в лице слів на вітер
забагато невиправданих ризиків безпечних цілунків
непротертих антисептиком дверних ручок і обіймів
число яке не вкладається ані в голову ані в серце
хіба що в прокрустове ложе нашого підглядання
у куций окіл вічка вхідних дверей
відомий хіба його спільний знаменник (вірусу)
і точні показники у відсотках: уражень легень
насичення крові киснем а життя – сенсом
чи це правильно думаю дивитись
на назви як на цифри
на цифри як на імена
мов нашивки в гето
ні кажу доню ми не здатні визначити числа COVID
наша арифметика безсила наші закони логіки не застосовні
наші обійми й життя не надаються до дезінфекції
вибач
це нічого – вона пригортає мене наче доросла –
я відкрию тобі великий секрет
дивись у цьому слові всередині є пташка
(і розчепірює пальчики літерою/цифрою "V”)
а отже все буде добре мамусю
от побачиш
ґаздиня свого ґазібо
сидить і дивиться
у чотири ока-шовковиці
ревнивих Фріди і Моллі
кудлатих рудих сучок
що полюють на білок
і приносять їх на вівтар
своїй господині до ґазібо
ґазібо зусібіч захищене антимоскітною сіткою
якої не бачать колібрі і б’ються об неї мов шершні
у ньому розвішано калаталки
які вона називає передзвоном вітру
але вітер співає поза ґазібо
калатає їх вона сама
тут усередині вона вмикає ретро-радіо
і розпиває дорогі вина
із дорогих келихів
аж поки стає не годною зв’язати
двох англійських слів докупи
(а проте Фріда і Моллі завжди її розуміють)
у свої п’ятдесят із гаком
вона більш ніж може собі це дозволити
коли до неї приїздить Боб
вона готує розкішну страву
(м'ясо у довговарці доходить дванадцять годин)
салат із кедровими горішками і грушевою приправою
Боб смакує і дивиться на неї закохано
він виходив її після інсульту
але Боб надто старий щоб сподіватися
на щось більше аніж на
салат із кедровими горішками
після інсульту в неї паралізована
права половина тіла і ймовірно частина серця
бо вона не любить нікого окрім
своїх собак придбаного коня якого
для неї утримують у сусідньому містечку
де вона купляє пиво ящиками
заощаджуючи на тверезості
вона також обожнює птахів
для яких купує дорогий корм
і рясно розвішує годівниці поблизу ґазібо
від якого вона теж без тями
від свого дорогого комфортного ґазібо
зробленого із дерева із плетеними кріслами
і скляним столиком холодильником для пива
і м’якою ковдрою якою ніхто її не накриє
сп’янілу вночі під звуки ретро-радіа
колись вона була number one
на світлинах в холі й над сходами
знимки із нею на сніжних вершинах гір
на яхтах із впійманими нею рибинами
в лісах із впольованими нею оленями
повсюдно зі закоханими в неї безтямно чоловіками
з яких поруч залишився тільки Боб
й опудала впольованих звіряток
вона досконало володіла російською
і написала докторат з історії революційної Росії
після інсульту вона знову
вчилась ходити і говорити англійською
якісь російські слова часом виринають
їй з темряви без значень і змісту
аби шубовснути у чилійське вино
однією рукою вона навчилась мити посуд
кермувати автом і навіть спеціальним
лежачим велосипедом
вона купляє одразу дві пари взуття
з яких одна пара більша на розмір
із більшим капцем для правої ноги в протезі
меншого – свого розміру – бере для лівої
порізно домашні пантофлі
кросівки гумаки мокасини
опиняються у смітнику
вона голосно сміється
і може шкутильгати наголяса по хаті
вона досі хизується своїм доглянутим тілом
яке (вона це любить повторювати) мало
колись усього один відсоток жирової тканини
тепер це суцільна тканина болю
за втраченим більш ніж на половину
у неї своя масажерка
і жінка яка їй робить епіляції
щодо решти вона більше чоловік аніж жінка
густе подібне на дріт сиве волосся
чоловіча коротка стрижка
джинси і футболки із птахами
і містами де вона колись була
які вона знімає зі себе
кожної ночі знов і знов
наче відмерлу шкіру
щотижня у неї прибирає
напівбожевільна мексиканка
переносить пил із полиць на інші полиці
крадькома малює по ньому пальцем
мугикаючи і сміючись собі під ніс
ґаздиня тримає її для того
аби доглядати колишній пил
їй ніколи не сняться сни
вона спить на велетенському ліжку
на другому поверсі будиночка на Бівер стріт
вщент заставленого ароматичними свічками
із ядучим запахом яблук і цинамону
матрьошками і чучелами впольованих створінь
поруч зі своїми собачками
які пильнують її безсонний
цинамоновий сон
таж в неї був чоловік
він зрадив їй зі своєю секретаркою
до якої пішов і має трійко дітей
вона згадує про це так ніби ніколи його
не любила і все влаштувала сама
ні за чим не шкодуючи
окрім як за своїм попереднім вірним псом
подібним на вовка прах якого
зберігається в урні в неї на комині
біля світлини зниклої безвісти
усміхненої племінниці
вона шкутильгає до свого ґазібо
затискаючи підборіддям келих
аби вільною робочою рукою прочинити дверцята
плечем зачіпає впійманий
передзвін вітру
вмикає ретро радіо
опускається глибоко в м’яке крісло
наливає чілійського білого вина
і міцно заплющує обидва ока
ґаздиня свого ґазібо
- Фріда, Моллі, до мене, до мене,
мої дівчатка, мої хороші дівчатка,
мої
стіна і цвях
як глибоко цвях вбитий у стіну
знає лише стіна
- стіно велика стіновипусти мененадмись і виплюнь зі себе стіно
стіна вичікує
набравши у рот цементу
стіна мовчить
вцьовкликлими
суглобами цеглин
- стіно велика стіноя сам не вийдувиштовхни мене своєю потугоювикашляй мене видихни викинь зі себе стіно
стіна потріскано німує
стіна навіть не дихає
- стіно велика стіномій присуд моя покарамій пункт призначеннязмилуйся
стіна не має вух щоб почути
стіна не має очей щоб побачити
стіна мала одне лиш серце –
і те пробив наскрізь цвях
невправного майстра
утопія тиші
краще тобі тишо було мовчати
але ж ти не вмієш
гуготиш обухами по голові
по-кому-подзвоном
намагнічуєш до себе
усесвітні какофонії
від камертонових схлипів космосу
до тупцяння метелика на барабані кульбабки
від першого крику новонароджених
до останнього глухого удару
відпрацьованого серця
не вірю жодному твоєму слову тишо
жодна з твоїх хвилин мовчання не мовчить
жодна твоя пауза не тримає світ на паузі
жодна з німот не німа достоту
хіба можу здогадуватись тишо
що ти велика утопія
всіх тих
хто вірить у можливість відокремлення
світла від темряви
ребра від хребта
слів від насіння
негеометрична геометрія
діти перевчають мене геометрії
кола коал
кутики котиків
катети самокатетів
саморобні саморомби
гіпоте(м)узи
ще й понавідкушувані гострі кути
журавликів оригамі
яким щоправда і так було не злетіти
усі ці синці й подряпини на рівні
столів дверних ручок полиць
а навпроти – колін лобів і сердець
у грудних клітках і клітинках
діри замкнених кіл
паралелепіпеди слів
безпроглядна плюс безкінечність
то вже краще:
геокілометрія китів
геоміліметрія мурах
надійно захованих до кишень
зі стрічкою мебіуса недожованої жуйки
на післяпотім