Максим Дрьомов «одни и те же стихи / одні й ті ж вірші» | Публікації | Litcentr
01 Грудня 2021, 17:53 | Реєстрація | Вхід

Максим Дрьомов «одни и те же стихи / одні й ті ж вірші»

Дата публікації: 07 Листопада 2021 о 12:09 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 713 | Коментарів: 0
Автор_ка: Максим Дрьомов (Всі публікації)| Редактор_ка: Сергій Стойко | Зображення: Анна Ютченко

Максим Дрьомов. Народився в 1999 р. в Сімферополі. З 2017 р живе в Москві. Публікувався в журналах «Воздух», «TextOnly», «Здесь», «Флаги», проектах «Грёза», «Стенограмма», «Солонеба» та ін. Преміальний список премії «Поезія» (2021), лонг-лист (2020) і шорт-лист (2021) премії Аркадія Драгомощенка, лауреат премії «Цикада» (2021). Автор книги віршів «Луна вода трава» (м.: АРГО-РИСК, 2020). Редактор і координатор проекту «Метажурнал».


первые стихи

с позиций песка: отданный в общее пользование
отступ; пресное море, которым ты становишься;
десятилетнее пребывание в этих местах — 

выводящее за пределы понимаемого нас,
сообщённых калькуляцией совместной силы; 
монотонно отпадают хлопья ржавчины.

паутины рельс жужжат над общим планом;
мясо какого-то фрукта, ягоды отделено от войн
внутри разрытой ямы покоится; вот они — 
пейзажи московского центрального кольца. 
перші вірші

закопана в пісок: імпліцитний вогневий пункт;
коли відштовхуєшься від хвиль повітря — 
сіль на долонях кожен рік важче; приватна жменя

перекресленних поглядів; влітає оса; простір,
що лякається слова «краса», повинен зустрітися 
з нею — відростити якийсь новий орган: 

для переміщення під землею; понад потягом 
нестримний гул, наточена лопата розрубує 
виноград навпіл — не долітаючи, плавиться 
від вогню, що витік з контурів ворожего пейзажу.


вторые стихи

пока ты читаешь этот текст, люди пишут
о поэме майкла палмера «солнце», осознают
твердозубость колониализма, пишут о грядущих
дегустациях пива и о том что бельгийский крик 
в магазинах далёк от настоящего крика, рекламируют
способы быстрого и полулегального заработка, 
пересылают расшифровку записи разговора
с матерями погибших на подлодке, присылают 
фотографии солженицына в причудливом коллаже; 
пока ты читаешь этот текст, язык опережает
информацию и достигает тебя быстрее: изо рта
твоего ветер знакомого языка веет выше 
скорости света в промежутке между нажатием
клавиши и появлением знака. 

что делать, когда актуальное письмо
станет массово воспроизводимо? выйдем ли мы
на стадионы в ворованных солнечных лучах? 
с тобой говорит выращенный в пробирке
разрастающийся текст-мутант — выкормыш
мертвенной сажи дискурса: самого того слова,
того, что за ним.
другі вірші

кажуть що в цей самий час 
сонце відтікає від селища; 
світить ровним світлом абетка
на спаленні поля; каже само світло:
спулає мулає нґпчк леле мулає:
пам'ять нещадна. кажуть, що
в цей самий час — як у хмарі
минуле світло — світло нове 
спадає на постколоніальну пастораль; 
кажуть що в цей самий час пародіює
хтось письмо, що пронизує 
(пронизане) чорним променем 
соціальности; кажуть що письмо
з мови вивалюється — хто б зупинив. 

ти уникаєш розмови; в цей самий час
вона й сама уникає тебе: твоєї 
важкої землі — невидимої води. 


третьи стихи

сидели с чуваками в руле; из-за стойки стеклянный
звон — константа временного нахождения; цепь
людей за углом хостела, раскрашенная стена; как 
спокойно и свободно — оказываться входящим
в растерзанные вакуумом сообщества — не имеющие
ни речи ни памяти ни чистых отметин юродства;
монах с бутылки хочет произнести молитву: 
et in Iesum christum, filium eius unicum, dominum 
nostrum, qui conceptus est de spíritu sancto — 
слова неразличимы — сквозь питейную плёнку;
вечные списки абитуры. ожидание новых. 

youth of america there's pressure all around
the walls are coming down the walls are 
crumbling down on you: бездонная грязь —
поглощает и влачит. древность заново режется
из корешков. уникальная подписка на древность,
обычай её оформления — жертва общему туману.
треті вірші

youth of zhmerinca. я–ми — знову з тих, хто
не знає свого імені, не знає, що само зламано
посередині. збережені пастирі євангельскої пащі. 
термітні тумани спалахують та відступають. 

дорога відчеплена від села. з-під трави: жах
невпізнанних обличчь. повінь: братерьске 
ридання. зоряне — що воскресає — 
на фоні скель та мохів — закутанних у захід. 

найдавніший, найкольоровий. може
зможемо — зібрати сліз суміш зі дна?
це не історія. це сутичка висловленого
з забороненим, що відламує блискавки.


четвёртые стихи

я не увижу тебя в палестине среди разбитых путей
в воде персидского залива — под огоньками мух;
я не увижу тебя за чашкой чая слоистым коктейлем
бокалом ipa — вольной почувствовать вкус; я не увижу
тебя в бильярдной — чёрная плоть восьмёрки;
я не увижу тебя ни на одном митинге — где красно-чёрные
флаги и где жёлтые среди множащейся пестроты;
я не увижу тебя слепым, лысой, без одной из рук —
внутри столичного событийного сада; я не увижу тебя
в возвращении ко вторым стихам — в поиске 
китеж-града; я не увижу тебя в зуде мухи — 
в одесской петле плюща; я не увижу тебя 
этой шампанской ночью — за которой 
пустынное утро; я не увижу тебя на другом
сидении автобуса — в просьбе отсесть. 

все эти нечаянные тени, застрелившиеся от жажды
к переводу на на военные рельсы — двуязычная
сердечная смерть. святой горе куда святеть сильнее.
четверті вірші 

чи я хотів не бачити нікого — за колом болі;
чи я хотіла побачити поривчасті свободи — 
блакитне срібло переможенного? навряд чи. 
гіркого присмаку породженної отрути: 
нема тих, хто забув — лише ті, хто й не знав. 

на розрізанном величном тілі, в пальцях 
в обіймах, в обоймах — його; хворобливо 
найкращий предмет вповзає до неба. 
за занепокоєння — штраф. грім влітку.
м'яч г.–ч. — ніколи не знайдений.

коли не залишиться топонімів, імен: 
коли розтане крижаний прапоровий полон:
ми зберемо посмішки у великі корзини. 
гострий колос заважає сну. у відчинені очі — 
проріз. так я вперше побачив дроти в небі. 


пятые стихи

нож. лимон. натёртая подошва. зеркальный
стук — оживляющий. параллельное исчезновение
субъектов стеснённых параличом утра.

соскребает и дрожит: лента травы. затянутая ночь.
точечные вспышки тянут руки к глазам вошедших:
на расстоянии абзаца от воздуха.
п'яті вірші

тричі повернений ключ. проспіванна луна 
котиться з пальцю. як піонер мертвої борозни
встаю — солдатом, як то кажуть.

ковтальний рефлекс — краплі з тонкого лиця.
досягаючи підводного цвинтаря, розпадається:
прощавається з досі незайманим.



0 коментів

Залишити коментар

avatar