Данік Задорожний «проєкт україна» | Публікації | Litcentr
01 Грудня 2021, 18:28 | Реєстрація | Вхід

Данік Задорожний «проєкт україна»

Дата публікації: 27 Жовтня 2021 о 12:32 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 970 | Коментарів: 0
Автор_ка: Данік Задорожний (Всі публікації)| Редактор_ка: Дмитро Авер'янов | Зображення: Данік Задорожний


Данік Задорожний – український поет та журналіст. Народився 1995 року у Львові. Жив у Зеленограді, Києві, Харкові, Мінську та Сімферополі. Учасник поетичних конкурсів «Гайвороння» та «Смолоскип». Лауреат премії ім. А. Драгомощенка 2019 року. Публікувався на Words Without Borders, «Солонеба», «Артикуляция», «Парадигма»,  «полутона», «Двоеточие», «Флаги» и «Цирк "Олимп" + TV». Автор поетичної збірки «небезпечні форми близькості / опасные формы близости».



***

сухий тютюн внутрішніх деспотій
і вогонь боротьби з ними

затяжка репресій
-
ти облітаєш півсвіту, щоб перетнути кордон сусідньої держави
а кордони аж світяться від напруги в шкільних атласах

і діти сліпнуть один до одного від того світла
і не бачать з першої парти
і не бачаться на дистанційці
і дізнаються різницю між тим, що говорять соціологи про
і суспільством, в якому вони живуть 
з неперекладених книжок
яких не буває в програмі навчання

це не те, що україна відкриває світові, це те, що україна відкриває собі
тихо й непомітно
мирними вулицями незнамо якою ціною



проєкт україна

хто вміє розповідати такі історії?
має саме такі знання?
і саме такою мовою?

вже внутрішній автопереклад, відфільтровування, цензура. якщо ти просто вивчиш їхню мову, це не зробить тебе своїм для них

якщо розмовлятимеш нею, тебе можуть перестати вважати своїм тут
вона ж не зараховується, це не ще одна "карма"

а коли вони щось пояснюють, то ніби говорять
що все

вже надто пізно:

– земля ж – не жінка, хоч і слово "земля" – жіночого роду, по материнській лінії
як і зброя, батьківщина, смерть, пам'ять, звичка
а от слово "собака", наприклад – із ним складніше: є ж такі слова з формальним жіночим закінченням, м, людино з формально чоловічим початком?

– і статистично чоловічим кінцем: не доживати ж до пенсії?
– до якої такої пенсії?
я ж навіть не знаю, скільки нас і кого вони вважають за своїх
*
ти кажеш – видимість:
словами – підсвічувати, мовчанням – замовчувати
з днем захисника й захисниці тебе, проєкт україно

дивлячись на тебе, починаю хотіти дітей – але я їх не хочу
хотіти, принаймні не зараз, так небезпечно навколо
та й взагалі так довго "нічого не хочеться", крім бажати б бажання
і щоб на тебе – не крізь екран! – дивитися..



***
 
я люблю свою свободу, але маю багато  
слабкостей, щоб її втримати і тримати, з рук не випускаючи 
 
багато невизначеностей: хто всі ці люди, з якими я тут живу? 
які живуть зі мною? 
 
я – українець, ні, громадян_ка
це одне і те ж – чи ні?
що це може значити? як відчувати? 
 
скільки сиріт народжується з відчуттям 
ніби все на світі їх розлюбило? 
ну хороша ж стаття: 
"24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".



***

ні, я тебе не ненавиджу, хоча таке враження, що ти цього хочеш
наші дії можна романтизувати, але що в них такого, що вбиває тебе?
віддаляє й волочиться від інших, хоча ти до них також тягнешся

якийсь красивий закос під вірш, коса дуга тексту
але ті письменники/ці, які свої залежності виправдовували літературою
як вони закінчили?

плат виписувала самогубство в своєму романі
але не виписала

а що, коли ще приходить режим, попри депресії, і ламає тебе погрозами рідним
і ти пишеш дир-дир-дир
або змушений вибачатись на камеру
закликати не йти на мітинги
і покидати країну, якщо пощастить вирватись

або вибрати повернутись туди

а хтось плаче на літвечорі зі свого серця
а хтось біля неї кладе під язика марку
це як вибрати "правильне" слово – поезія така різна: 
– але ж зброя – це також вона
як і смерть
чи рима
чи рідність



людська ситуація

пошерхле золото причин
чого біда накрила твою хату

коли кажуть: "всі отримують те, на що заслуговують"
я згадую великий голод: як та чим можна заслужити таке?
як подібні речі можна змінити? чи ти не зважаєш на окремі випадки
як розривають картину твоєї гіпотези?

коли кажуть "працюйте – та й воздасться вам"
я згадую своїх пра-пра, які все життя віддали роботі й союзу
дітям, змушеним народитися

які отримали медалі "героїв праці"
але на 20-ий рік незалежності винуватили україну
що їх крихке яйце розбилося бідністю
не розуміли, навіщо ті гривні
а голка соціалізму блукала серцем, розриваючи кожні взаємини
прирікаючи на життя разом в одному закритому просторі

я згадую рабство і кріпаків, бабусю, яку без партквитка не брали на філологічний факультет, расизм та шовінізм
бачу одну-й-ту-саму й таку різну дискримінацію
коли чую "детерміновані ознаки" – риси, які не обирають, а з якими народжуються

а от ставлення можна змінити
тільки чогось
все навпаки намішано



***

жінки нашого гендеру
завжди мусили все вміти робити самі

бо чоловіків на цих теренах
або вбивали
або вимирали
чоловіки іншого гендеру

*
земля цього гендеру, гендер цього неба 
ще довго дощитиме бляклою кров'ю, встеляючи очі пожухлими крилами, щоб темрявою бачити опухлий, глухий погляд незрячого, вкрадені, ангажовані образи, сліпі плями з більмами мислення, виснажені смислосенсоемоції, обірвані марафони, дурні сни

чи закінченим є недописаний вірш
або надміру перенаписаний?
скільки триватиме пісня?
по-снайперськи відблискує сніг у повітрі, ніби частки світла, які тільки ти зумів провидіти/пробачити

і не можеш показати, пояснити їх іншим. не можеш не вірити. і місто цього неба
ще довго кровитиме незрозумілою пам'яттю: кого ненавидіти? кого любити? кого краще за все залишити на харч минулому
і забути
ніби насилля у взаєминах
ніби остання порція корму в котячій мисці
не озираючись на йойкіт іклів за спиною

замерзають 
далеко не перші паростки фемінізації
вкотре прокинувшись надто рано, такими морозними веснами 
попри будь-яке потепління
між суглобів крига скресає з неприємним хрускотом, гіркотою морської, зморщеної піни, навіть спека, буває, просякнута безнадією бездіяльності

онуки їздять за кордон "на ягоди", заробітчанська частина бюджету, третина пропаганди, прогинання, провалювання просвіти, реформи корупції, щоб їй було легше
залишатися тут найголовнішою владою

зашкарубла шкіра з натруджених рук злазить зріднілим, продезінфікованим безробіттям, домашніми правилами конституційного беззаконня
без характерного говору діяспори
доки діти народжуються негоєними
доки люди живуть задавненими

ніби рани старості на обличчі
замість ластовиння

вкриваються ковдрою ковідного снігу

*
хлопчики повинні заробляти
дівчатка повинні народжувати
всім іншим тут не раді, деяким
навіть краще померти
здебільшого
якщо ви бідні
та неосвічені
будь-хто

гендер гендеру не рівня



постчорнобильська молитва

спершу людей по пояс закопують в землю
а потім сибірські зеки довго зрубують їх тупими сокирами на продаж в еуропу

далі ж на найстарший, найзакривавленіший пеньок сідає якийсь червоний управлінець з-під будь-якого населеного пункту тодішнього срср

рахує обрубком пальця не річні, а тижневі кільця – доки не плутається у роковинах смерті
ніби годинникові стрілки, скручені у дугу викидом іонізованої матерії
на креслених зрізах отрупілих тулубів

і каже опецькуватим корчам, приспустивши маску на підборіддя, цмулячи біломор: "знай своє коріння"
таємно начитавшись езотерики та пізнього ніцше

все вже розвалювалось
вже майже все було можна
прикидатись 7-те десятиліття підряд було дедалі важче

не тільки чорнобиль, а й війська з афганістану виходили
і ще купа згноєних причин:

– ай, ну його все, я от що собі думаю: не чому він розпався, а чому так довго вистоював на морозі історії? і скільки вбитих у кришку його гроба цвяхів
не можуть втримати в собі сморід імперії, отруюючи нашим повітря в окопах
сусідам з півночі
і заручникам режиму на сході

а потім і їх викорчовують інші зрубані штрупаки
вивозячи разом з вугіллям

і діти прокидаються від судом та корчів під печерським судом київської області
з примусового післяобіднього сну виховательок на курсах з підвищення кваліфікації

після того, як їм читають "лівий феміністичний маніфест" на ніч

споглядаючи у снах торішнє листя життя
опромінених батьків своїх батьків

*
все, що треба знати, вже точно десь є записаним
тільки цього замало – просто знайти й прочитати записане



***

це не схоже на плюскіт крапель з-під крана, але за ледь чутним брунькуванням електрики
це знов хтось плаче й свариться за стінкою?
вибігає на вулицю, курить навпочіпки, ховаючись в тіні дерев, щоб з вікна не було видко
і не знає, як повернутись додому, далі там жити, спати у тому ліжку з ними

з-під забору визирнув пес, заблукалий шуліка 
зачепив крилом почервоніле, втомлене око камери, яке зітхає над шарудінням закладника

слова перевикористовуються заново, скидають свій зміст і не значать того самого, що означали колись
це люди пам'ятають, як ними називали та кликали, все менше використовують, вигадують нові
слова нас не чують, як не звертайся до них, міняючи шкіру на хутро
повертаючись у воду чи відламуючи зсохлі крила, відмовляючись від певних продуктів, перескладаючи розуміння любові

а люди вкотре не бачать людей в інших людях



Екологічна Платформа

… а що люде скажуть? та нічого. навіть вони замовкли
з найдешевшої їжі, яку зміг знайти, починається день
черга у масках – не всі тут безхатьки, дехто просто підійшов зігрітися
не всі правильно її носять, напружено оглядаючись
розслаблено, отримавши свій шмат злиплої гречки

цьогоріч – без вимоги якось правильно голосувати за краще майбутнє
не тут
особливо від тих, в кого [майже] немає майбутнього
принаймні вони його більше не бачать

а просто так
бо це – "ініціятива знизу"
при мовчанні згори церковних дзвонів

хтось курить навпочіпки, пильнуючи клумки з кульками мережі популярних гіпермаркетів. заливаючи воском очі
у кожному подиху – вся україна
у кожнім кроці – її відсутність
в різниці між ними – задишка, вивернена ковідним удушшям: те, що 
від неї залишилось

екоанархісти біля відмитого пам’ятника степану бандері
поки "праві" розбиваються голови
розливають гарячий час з термоса – весь світ не врятуєш, навіть померши
:з ними можна не погоджуватися у фейсбуці, але тут – це інше, коли когось б’ють – це інше. що таке право, говорять вони, якщо не віра

у найрелігійнішім краю країни: та я тут сам
як за краєм
постійно

:хотів зробити фото для ілюстрації, але стало якось ніяково:

:чорний колір заземляє увагу, червоний – привертає її 
радянськими флешбеками:

він стигне і ось вже холодний напій історії сьорбають, цьомкаючи, змерзлі наприкінці не свого життя люде, нічого не знаючи про демократію [нещодавно я дізнався, що в нас "неопатримоніальна демократія" за о. фісуном – і що це знання дає мені? і чому ніхто не сказав мені цього раніше з усіх тих, хто бавиться в політологію?
не знаючи?
– а шо, ми, думаєш, не знаємо, що вони всі там крадуть? – вигукує хтось у натовпі. а що робити, [мій брате]?]

якої так і не сталося

але сталось щось інше..



0 коментів

Залишити коментар

avatar