Ана Море «привіт, тіло»
Дата: 30 Серпня 2021 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 3706 | Коментарів: 0
Автор_ка: Ана Море (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Марина Чорна
Ана Moре — поетка, виконавиця у жанрі співаного слова (посилання), перформерка.
Президентка Семінару творчої молоді від видавництва «Смолоскип».
Редакторка та піарниця на Громадському радіо, авторка відеоблоґу #шопосексизму для проєкту «Повага. Кампанія проти сексизму в українських ЗМІ та політиці» та радіодокументальних фільмів для Суспільного Радіо Культура.
Редакторка поезії у мальописах «Кода» видавництва «Боривітер», «Болотяна істота» видавництва «Рідна мова» та «Татуювальник і клітор» видавництва «Видавництво».
Переможниця поетичного слему на BookForum 2019, фіналістка конкурсу відеопоезії Мистецького фестивалю «Ї» 2018 року «Монокль», переможниця конкурсу альтернативної прози «Портвейн трасою 444», півфіналістка міжнародного конкурсу «Рухавік» у Мінську, перформерка на міжнародному фестивалі Carbonarium 2018, виконавиця поетично-хореографічного перфомансу зі школою імпровізації ConDanSpace «Синтез: слово/рух» у музеї Шептицького.
Співорганізаторка щомісячних протестних вуличних краплинних читань у Києві та соціально-мистецького проєкту «Реабілітературний центр»
привіт, тіло
вас вчили у школі вдягати презервативи на молотки?
нашим хлопцям це добре вдавалося
ще їм легко виходило сцяти у пляшку з-під спрайту
по черзі виходити до вбиральні на зарубіжці, передавати пляшку під партами
а після уроків бігти за нами, дівчатами
імітувати пенісовихиляси спрайтом зі своєю сечею
вам розказували у восьмому класі, що тампонів треба боятися, якщо ти цнотлива?
нас переконували, що місячні — це окей, але хлопцям про них знати не варто
а слова «менструація», «прокладки» й «тампони» вимовлялися пошепки
іноді їх потрібно було розгадувати по губах
вам пояснювали на уроках «основ здоров’я», що вагітність — обов’язковий етап розвитку тіла жінки?
а на «християнській етиці», що основна функція кожної — продовження роду?
в актовій залі жіночки з «always» ховали очі, коли їх питали, чи не занесеться інфекція пальцем в вагіну
вже після випуску я шукала, як виглядає клітор на схемах форумів штибу «секс-богиня: тренуйте інтимні м'язи на радість партнеру»
вас лякало, що відбувається з власним тілом, коли починало тягтися світла лобкове волосся?
мені в новій школі кричали в спину: «купи ліфчик», «користуйся бритвою», «не підіймай руки на людях»
пам’ятаєте сльози й істерики на оглядах гінеколога в школі та універі?
бо кому з нас припаде до душі стояти геть голою в маленькому коридорі разом з шістьма незнайомками, тримаючи руки на піхві чи грудях
тож, привіт, тіло
спасибі, що ти зі мною
пробач, що раніше тебе мало слухала
можливо, це не суцільно моя вина
how
how do you define love?
її серце випадало з потяга на повній швидкості
бам
на повній швидкості
бам
на повну гучність як вміє тільки фунікулер у києві
торохкотіли двері вагону між лівою і правою груддю
how love defines you?
бамбамбам
how do you love?
how loved are you?
крісла виламувались із коренями брехні дерев
шелестом осоки з трясовини знущань
сліпо вистрибували, розбивали вікна
між верхнім і нижнім валом видряпувались з-під ніг грюкотінням метро
вони разом ішли на марш
захисту своїх рук, захисту своїх тіл
метал скреготів, вивертався навиворіт
брудоточив, кричав, пручався
вони разом ішли на марш
захисту своїх рук, захисту своїх тіл
за ними колії проростали паростками весни
вихід там
жінки народжуються з вбудованим болем
розказує 55-річна розкішна жінка за келихом
фібі воллер брідж перепитує, чи стане краще із віком
жінки народжуються з вбудованим болем
кожен місяць чекають на його нестримне пришестя, аби вбити пігулками, якщо пощастить
танцюють на мізинчиках, виплескуючи любов
вигинаються в агонії, сміючись кров'яними тільцями, бояться слова вагіна, витирають сором із губ
ми несемо біль у собі через простір і час
відчуваємо його, торкаючись живота, торкаючись спини, торкаючись власних стегон
ми звиваємось зміями на роботі, ховаючи менструацію по кишенях
ігноруємо голос вульви, що пульсує бажанням
боязко торкаємось власної крові
який вбивчий коктейль: задоволення з болем у вухах
ми заводимо пісню із ним, відпускаємо яйцеклітину у світ, стискаючи кулаки
я би вирвала свою матку, повісила над столом
хай стікає червоним залізом на білі стіни, що уламками замість плакатів захоплюють площі
підвісками з менструальною кров'ю — ювелірні вітрини, полички у ванній
так, біль вбудований в наше тіло
біль вбудований в моє тіло
та я квітну не попри, а разом із ним
1927
ноти падають крізь відкриті вікна таксі
відбиваються від скляного дніпра попід мостом метро
водяний ки́дає водний, загрібає їх жменями
заводить гучно, як дід за столом на різдво
пісню стін, обмальованих цифрами 1, 9, 2, 7
1927-го у запоріжжі почалось будівництво дніпровської гідроелектростанції
1927-го на узбережжях чорного та азовського з'явилися заповідники
1927-го народився «сад задоволень» гічкока
між нью-йорком і лондоном запрацював трансатлантичний телефонний зв'язок
вернер гейзенберґ описав у листі до колеги принцип невизначеності
1927-го у союзі радянських республік придумали п‘ятилітку
мені п‘ять, я вдягаю дворічного брата у платтячко
він ще не знає, що таке лівобережна вірність і вибрита голова
ще не думає набивати емблему «динамо київ» з «1927» на зап’ясті
ноти падають крізь відкриті вікна таксі
відбиваються від скляного дніпра попід мостом метро
я чую хрускіт культури насильства між пальцями, у суглобах
чую голос, що розбиває затоноване скло:
моя свобода завжди при мені
твоя свобода завжди при тобі
пісня струмом пронизує ніч київської дороги
вітер підхоплює і розносить усім берегам
кожен день належить всім нам
ніхто не у слабкості відібрати
пісню, підхоплену містом
ноти падають крізь відкриті вікна таксі
і я чую, як всередині мене
гучнішає музика
ти вдома?
цигарки ніби каганчиками в руках потерчат спалахують тут і там болотом подолу
ти ж лишень два дні не курила, дитино, не дивись
стережися, не йди за світлом
відводь очі, вкрадуть душу
а хрестик ні разу не знятий і хрест вирізьблений на потилиці порятують однаково?
і мамі, й батьку, і духам предків спасибі за міць кісток
залиш теґ на білій стіні підземки:
я вас не боюся
гадки тягнуться стелі, вмощуються на поручні й стіни
відогоні мандрують вагоном, осінньою павутиною пеленають потомлених
сховай і собі під повіки марева жменьку
дрімота кутає плечі страху
дніпро кличе до танцю
місто розчиняється в ранковому молоці
ти вдома, маленька
ти вдома і всі тобі раді