Михайло Жаржайло «звичкове право» | Публікації | Litcentr
09 Травня 2021, 01:21 | Реєстрація | Вхід

Михайло Жаржайло «звичкове право»

Дата публікації: 22 Квітня 2021 о 18:31 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 573 | Коментарів: 0
Автор: Михайло Жаржайло (Всі публікації автора)| Редактор: Сергій Стойко | Зображення: Михайло Жаржайло


Михайло Жаржайло. Поет, перформер, організатор мистецьких акцій. Автор книжок «Міліція карми» («Смолоскип», 2014) та «Неприпустимі символи» (KNXT, 2020), лауреат конкурсу «Смолоскип» (2011, 2012), учасник кількох поетичних антологій. Друкувався в українській та зарубіжній періодиці. Вірші перекладалися кількома мовами. За віршами Михайла поставлено міні-виставу «Ріка мертвого генерала» у виконанні львівського театру «Склад 2'0» (2015).  Співзасновник медіапоетичного гурту AETHER: mediacollaboration in real time (2016). Співперекладач книги Дмитра Кузьміна «Ковдри не передбачені» («Крок», 2018). Працює над проєктом «Блекаути Конституції» (з 2018).



**\|
застеляючи постіль
зачіплюю скляні китиці на люстрі
і вони дзеленчать

сьогодні нам з тобою конче важливо виграти
нумо рахувати червоні автомобілі
всі інші хай лічать інші

диви їде вантажівка
везе сходи
звичайні будинкові сходи
сміємося
ми теж так можемо
довго сміємося



((())
тіні що відкидає пропозиція
світло прийняте
у другому читанні
на поверхневому накладі

розрахунковий настрій

день легкий
фестивальний намет
куплений у будівельному магазині
дуги з рукавів
дістаю
ніби я день
а не людина що входить в день

та найголовніше що річка вже тут була
і навколо мене вже бувала



день коли усі розсядуться по своїх місяцях
ти -ий / -а,
ти маєш -у

видерся на вершину горя побув на ній
пороззирався
нічого особливого
побіг униз

двокрапка редукована до вказівного пальця
віадук наміру

навушнички
масочки двотисячних–десятих

майнять просто з голів
сиплються ґудзиками
але не круглими

пролякати звичкове право
гусяча шкіра в антистресових пухирцях
  
зерниста поверхня снів
відстінний лоскіт
автодуш як сонях
лушпиння снів

оберемок
двері-зайченята



/[][][]
той хто ніколи не був у тілі
узявся за гантельки  
встигне до

змагання сонця з хмарами
гормон глузду і спокою

серцевина вічного двигуна
в дротяному кошику

ізолінії в ну-просторі
та в та-ну-просторі
довічний наголос

на очниці калькулятора
як реклама віршів
звичайна вулиця



*       *
повільний сніг 
отже я припиняю намагатися зрозуміти
чому деяким людям
подобаються неприємні речі

пересувають меблі
аж рипить
чи труби ревуть
як бики

тут випадковий спогад про першу поштову скриньку
яку спершу відкриваєш ключем
а тоді акуратно ставиш вихідні листи
ніби пам’ять у слот

робив по суті дзеркально те саме що і поштар
розхлюпував ночви паперів

можливо листи насправді просто зникали
і виникали в іншому місці

буває 

пташиний папір
порізав палець повітря
повний пінопласту

сипонуло нізвідки
й одразу загоїлось

перемістилося в сквер
і з-над ялини
отримав листи
знищені в шредері
як новорічний дощик

тимчасова рана як очниця
надто холодно щоб плакати

почерк пружинка
стрілки не обов'язково

теоретично можна все це склеїти докупи
щоб стало часу



:::;(-=
 
удвох під парасолькою
а парасолька як сонечко
в крапочку
 
скільки років парасольці
 
ледь чуємо
засинаючи в склі
акриловий шелест
накладних нігтів дощу
 
а згодом ніби хтось
витирає ніс темряви
носовичком
 
пів метелика вже спить
на одній подушці
ще пів метелика
не може заснути
на іншій
 
намальовані ножиці
помах крильцем
пів польоту



avis rara

нескінченна шухляда поїзда
вібрація за кілометри відрізняється
залежно від ваги вантажу і часу доби
адже автівки гасять це все
коли їх багато
та й вітер
коли він туди

і не важливо якого птаха ти вздрієш нині
головне що той перший почав

а коли людей почало літати більше
ніж птахів

про це почали говорити
більше ніж зазвичай

отоді-то сказали відпочити
і треба було



˘ ‿
 
риб'яча кістка прилипла до горла
як до щоки
хлібчиком проштовхуєш
а як їси очима
нічим ковтати
 
чи справедливо сказати
що земля знахабніла в своїй потребі дощу
чи втратила право на сонце
 
конспект засіяний чорнилом кулькової ручки
в кожній клітинці
без берегів
сторінки металево дзвенять
ніби в кожній літері
сидить не барва а металева кулька
 
писав завдаючи тиску
це фізкультура
 
дощ базова потреба
неврожай як невроз
 
з ока будь-яка кістка або вертається
або очі припиняють їсти
 
нема хлібчика для очей

 

*~
 
ялинкова іграшка вкусила змію за губи
вкраплене щастя
прослушка в твоєму серці
 
рибалки ховають гасла у шлунках риб
кульчики в животах вух
 
всього-навсього спортивна різьба
ілюзія сонцестояння
 
ще вчора нічого не працювало
навіть ручка не писала
а сьогодні розписалась
 
сльози закінчились
бо вдосталь носовичків
 
всі по черзі вмикаються і вимикаються
час не знає чому така година
 
затонований корабель
окуляри сонцезахисників
 
двері нерозчинні якщо що



0 коментів

Залишити коментар

avatar