Олег Коцарев «Вміст чоловічої кишені» | Публікації | Litcentr
11 Квітня 2021, 14:58 | Реєстрація | Вхід

Олег Коцарев «Вміст чоловічої кишені»

Дата публікації: 01 Березня 2021 о 14:54 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1190 | Коментарів: 0
Автор: Олег Коцарев (Всі публікації автора) | Зображення: Вікторія Черняхівська


Олег Коцарев
Народився 1981 року в Харкові. Автор поетичних книжок: «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Б.-О.Горобчуком і П.Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009, з російськими перекладами Д.Кузьміна та А.Афанасьєвої), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, у спільному виданні з Т.Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015, у чеських перекладах О.Севрука та К.Газукіної) «Площа Чарлі Чапліна» (2018, з чеськими перекладами М.Томека), «Синкопа» (2019, у російських перекладах С.Бєльського). Автор роману «Люди в гніздах» (2017) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого» (2009). Співупорядник (спільно з Ю.Стахівською) антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)». Упорядник альманаху «Знак». Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу», фестивалю «Київські лаври», конкурсу хайку від Польського Інституту. Член журі літературного конкурсу «Смолоскип» (2012-2019).



Вміст чоловічої кишені
вірші з нової книжки, «Люта справа», 2021

***
складаєш пальці бутоном тюльпана
і пишеш
і питаєш
«ну в чому ж сенс життя?»
так ніби вже знаєш
де ми
і як ми сюди потрапили


***
Кропива і малина –
дружать віддавна
в цьому вільному цирку рослин,
добровільному цирку рослин!

Кропива і малина –
тисячі теплих днів
від зеленого до пурпурового,
тисячі монументів невидимих
у твоїй шкірі!

Кропива і малина –
що краще?
крізь укуси прорватись до плоду
або
крізь укуси вийти на пагорб
бога Нічого?

Кропива і малина –
дивися, не переплутай,
але ж ти все одно переплутаєш,
і без цього ніщо не станеться,
просто не станеться,
так і знай!


МОЖЛИВІСТЬ РІЧКИ
Гравію, шурхоти гучніше!
Ніби йдуть тобою не дві ноги,
А десять коліс.
Дівчина ця
Сьогодні сподіваюсь,
Сьогодні напевне,
Сьогодні точно
Йде не в облягаючій сукні,
А у вільній, легкій, дзвінковій
Спідниці,
Через що помилково здається
Замолодою й наївною.

Виходить на пагорб алеєю,
На вододіл
І лягає –
Не на посохлу траву,
Не на прогріту глицю
З запахом теплої
Закоханості курортної –
Але на алею просто лягає,
На гравій,
Задирає спідницю,
Всміхається
І починає пісяти.

О! Пісяти лежачи!
Ненадовго писати у просторі
Літерку Р!
Робити фонтан делікатний, маленький,
Ніби в палацах деспотів східних,
Але швидкий і минущий,
Тому – найсправжніший.

Спалахувати на мить
Можливістю річки,
Хоча чому спалахувати?
Зблискувати,
Здзюркувати,
Оживлювати
Землю на цьому старому вододілі,
Місці алей, трас і капищ.


ЗИМОВА КАЛЮЖА ЗАВЖДИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
якби я мав батискаф – підкорити зимову калюжу вглиб
якби я мав торішнє брунатне серце – любити зимову калюжу
якби я міг губами засканувати її ряботиння
якби я мав сонце – щоб її цілковито вдихнути всю
якби я мав прісні сльози: покаятись і повернути її назад

бо зимова калюжа це те що завжди повертається
це місто яке розтоптати можна
а ввійти в нього по-справжньому – ні
це вірш який можна читати радіти
та всередину тобі не потрібно


ПАРФУМЕР
найдешевший дезодорант
виявився найкращим –
пофоркав ним як їжаком
під пахвами
став пахнути
як дівчинка оля в метро в 11 класі
і сам у себе закохався


КОТЯЧІ КОЛЯДКИ
Коли місто засипле снігом,
вулиці перестануть
упізнаватись –
і тому набудуть
трохи навіть елегантності.

Це – ефект іноземних
попсових пісень,
так само бридких, як наші,
але менш зрозумілих,
а тому здається, що ще й нічого.

Коли на карнизі
сталінського бароко
кіт недонявчиться на кухню,
постукай легенько в вікно
та сховайся –
дивися, як для кота із кватирки
почнеться
їжепад.

Так і народжуються
маленькі зимові дива –
котячі колядки,
так і ліплять зі снігу
пиріжки з архетипами –
в світлі місяця-свідка,
який розсмоктав уже майже
свій хмарний льодяник.


БОРОТЬБА
Школа давно закрилась,
а дехто і далі
уроки прогулює
й навіть збирається
зневажати
тих, хто прогулювати не схоче,
бо можуть знайтись
і такі.

Класну дошку викинули
на пустир
за
за
за
за-
лізницею,
та є серед нас сентиментальні,
є поміж нас
наполегливі –
таки знайшли її,
щоб рукою непевною
вивести крейдою
«FUCK».

Як гарно все рухається
без причин,
як маріонетки
танцюють,
поперегризавши мотузки,
як і без струму
грають на маракасах
лампочки
національних,
соціальних,
естетичних
і філософських гірлянд!

Остання система,
з якою ще можна боротись –
система каналізації,
та ось ти стоїш і боїшся
бій розпочати,
боїшся підняти кришку –
а раптом
і вона
насправді вже не працює?


***
Коли юна пара
на алеї цілується,
ти проходиш
із візочком дитячим,
мов привид
майбутнього потенційного.

Не дивно,
що вони
ніяковіють і зникають.

Але в повітрі
й далі висить
запах поцілунку –
як змій паперовий,
як джміль,
як дятел,
як комашиний майдан,
як сміх,
як дим,
як тренування весни,
що на нього всіх вигнав
фізрук Січень похмільно-безжальний.


ПРОВУЛОК
Я народився і виріс
на сусіднім провулку
з художницею
Марією Синяковою.

У наших будинків були:
вікна, довші
за місцевий bon ton,
зубаті клавіатури парканів,
дерева
для ко-ке-тування котів,
що самі із собою граються,
як і я,
шипшина
для горобців і футуристів…

Отож, я почуваюся
цілком у моральному праві
провести маленький хепенінг
за мотивами
картини Синякової «Бомба».

Розкладіть на подвір'ї
стіл:
самовар,
шашлик,
гермелін,
антонівка
та інше,
скидайте одяг,
роздягокохайтеся!

Тепер поможіть мені
вилізти на
горище,
я боюсь висоти,
тому для сміливості
погрожуйте
стрельнути знизу.

Подайте кавуна.

Зараз я видеруся на дах –
і з висоти
понад обох поверхів
кину кавун
на цей ваш
скандальний стіл.

Хай все здригнеться!
Хай бомба гуде!
Як літери ву
в слові «провулок»,
як літери ву
в слові «кавун»!


ГОЛУБЕНЬКА МОТОРОШ
Повітря в тумані
Згнивало,
Як дерево у воді,
Тобто дуже затишно.

І затишно було скрізь:
Легко рипіли замшілі паркани,
Бігла вода черепом пагорба,
Липа, прокинувшись, позіхала,
Інопланетяни фліртували
До курей,
Пакети розклалися
Жартівливими мінами,
В листі позаторішньому
Мив носа маленький тюлень,
Усі були навіть
Уже забули
Про голубеньку моторош,
Так усе добре було.

Тільки одне заважало –
Ця чорна штука
Посеред туману,
Що ніби його розрізала,
Мабуть, то був хтось повішений,
Теліпався з балконів чи світлофорів,
Намагався знітити,

Але де там!
Інопланетян уже було
Від курей не відірвати,
Тюлень почав мити вуха,
Всі решта теж вирішили:
Хай собі там висить,
Попросили липу
Розпуститись достроково
І його затулити.


КОЛОДЯЗЬ НАПИВСЯ
Крига – м’яка, як мозок,
і потічок пульсує,
в світі на чорних деревах
сніг будує фортеці.

Парк наш завжди
двоякий:
верхній твій,
нижній – мій,

а на межі, на схилі
колодязь
дзвенить
намистом.

Швидко біжить
вода
блакитним
намерзлим філе,

кришку розкрий
жерстяну –
і подивуйся,
засмійся:

Колодязь сьогодні повний до краю,
колодязь сьогодні за край ллється,
колодязь сьогодні напився,
колодязь – Веселий Бог.


SIC TRANSIT
за ніч
у забутий на лавці стаканчик з глінтвейном
сніжинок нападало

розбавили напій
градус знизився зник

так минає свято


0 коментів

Залишити коментар

avatar