Олег Коцарев «Вміст чоловічої кишені»
Дата: 01 Березня 2021 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Олег Коцарев (Всі публікації)
Зображення: Вікторія Черняхівська | Перегляди: 3133
Олег Коцарев
Народився 1981 року в Харкові. Автор поетичних книжок: «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Б.-О.Горобчуком і П.Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009, з російськими перекладами Д.Кузьміна та А.Афанасьєвої), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, у спільному виданні з Т.Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015, у чеських перекладах О.Севрука та К.Газукіної) «Площа Чарлі Чапліна» (2018, з чеськими перекладами М.Томека), «Синкопа» (2019, у російських перекладах С.Бєльського). Автор роману «Люди в гніздах» (2017) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого» (2009). Співупорядник (спільно з Ю.Стахівською) антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті роки)». Упорядник альманаху «Знак». Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу», фестивалю «Київські лаври», конкурсу хайку від Польського Інституту. Член журі літературного конкурсу «Смолоскип» (2012-2019).
Вміст чоловічої кишені
вірші з нової книжки, «Люта справа», 2021
***
складаєш пальці бутоном тюльпана
і пишеш
і питаєш
«ну в чому ж сенс життя?»
так ніби вже знаєш
де ми
і як ми сюди потрапили
***
Кропива і малина –
дружать віддавна
в цьому вільному цирку рослин,
добровільному цирку рослин!
Кропива і малина –
тисячі теплих днів
від зеленого до пурпурового,
тисячі монументів невидимих
у твоїй шкірі!
Кропива і малина –
що краще?
крізь укуси прорватись до плоду
або
крізь укуси вийти на пагорб
бога Нічого?
Кропива і малина –
дивися, не переплутай,
але ж ти все одно переплутаєш,
і без цього ніщо не станеться,
просто не станеться,
так і знай!
МОЖЛИВІСТЬ РІЧКИ
Гравію, шурхоти гучніше!
Ніби йдуть тобою не дві ноги,
А десять коліс.
Дівчина ця
Сьогодні сподіваюсь,
Сьогодні напевне,
Сьогодні точно
Йде не в облягаючій сукні,
А у вільній, легкій, дзвінковій
Спідниці,
Через що помилково здається
Замолодою й наївною.
Виходить на пагорб алеєю,
На вододіл
І лягає –
Не на посохлу траву,
Не на прогріту глицю
З запахом теплої
Закоханості курортної –
Але на алею просто лягає,
На гравій,
Задирає спідницю,
Всміхається
І починає пісяти.
О! Пісяти лежачи!
Ненадовго писати у просторі
Літерку Р!
Робити фонтан делікатний, маленький,
Ніби в палацах деспотів східних,
Але швидкий і минущий,
Тому – найсправжніший.
Спалахувати на мить
Можливістю річки,
Хоча чому спалахувати?
Зблискувати,
Здзюркувати,
Оживлювати
Землю на цьому старому вододілі,
Місці алей, трас і капищ.
ЗИМОВА КАЛЮЖА ЗАВЖДИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
якби я мав батискаф – підкорити зимову калюжу вглиб
якби я мав торішнє брунатне серце – любити зимову калюжу
якби я міг губами засканувати її ряботиння
якби я мав сонце – щоб її цілковито вдихнути всю
якби я мав прісні сльози: покаятись і повернути її назад
бо зимова калюжа це те що завжди повертається
це місто яке розтоптати можна
а ввійти в нього по-справжньому – ні
це вірш який можна читати радіти
та всередину тобі не потрібно
ПАРФУМЕР
найдешевший дезодорант
виявився найкращим –
пофоркав ним як їжаком
під пахвами
став пахнути
як дівчинка оля в метро в 11 класі
і сам у себе закохався
КОТЯЧІ КОЛЯДКИ
Коли місто засипле снігом,
вулиці перестануть
упізнаватись –
і тому набудуть
трохи навіть елегантності.
Це – ефект іноземних
попсових пісень,
так само бридких, як наші,
але менш зрозумілих,
а тому здається, що ще й нічого.
Коли на карнизі
сталінського бароко
кіт недонявчиться на кухню,
постукай легенько в вікно
та сховайся –
дивися, як для кота із кватирки
почнеться
їжепад.
Так і народжуються
маленькі зимові дива –
котячі колядки,
так і ліплять зі снігу
пиріжки з архетипами –
в світлі місяця-свідка,
який розсмоктав уже майже
свій хмарний льодяник.
БОРОТЬБА
Школа давно закрилась,
а дехто і далі
уроки прогулює
й навіть збирається
зневажати
тих, хто прогулювати не схоче,
бо можуть знайтись
і такі.
Класну дошку викинули
на пустир
за
за
за
за-
лізницею,
та є серед нас сентиментальні,
є поміж нас
наполегливі –
таки знайшли її,
щоб рукою непевною
вивести крейдою
«FUCK».
Як гарно все рухається
без причин,
як маріонетки
танцюють,
поперегризавши мотузки,
як і без струму
грають на маракасах
лампочки
національних,
соціальних,
естетичних
і філософських гірлянд!
Остання система,
з якою ще можна боротись –
система каналізації,
та ось ти стоїш і боїшся
бій розпочати,
боїшся підняти кришку –
а раптом
і вона
насправді вже не працює?
***
Коли юна пара
на алеї цілується,
ти проходиш
із візочком дитячим,
мов привид
майбутнього потенційного.
Не дивно,
що вони
ніяковіють і зникають.
Але в повітрі
й далі висить
запах поцілунку –
як змій паперовий,
як джміль,
як дятел,
як комашиний майдан,
як сміх,
як дим,
як тренування весни,
що на нього всіх вигнав
фізрук Січень похмільно-безжальний.
ПРОВУЛОК
Я народився і виріс
на сусіднім провулку
з художницею
Марією Синяковою.
У наших будинків були:
вікна, довші
за місцевий bon ton,
зубаті клавіатури парканів,
дерева
для ко-ке-тування котів,
що самі із собою граються,
як і я,
шипшина
для горобців і футуристів…
Отож, я почуваюся
цілком у моральному праві
провести маленький хепенінг
за мотивами
картини Синякової «Бомба».
Розкладіть на подвір'ї
стіл:
самовар,
шашлик,
гермелін,
антонівка
та інше,
скидайте одяг,
роздягокохайтеся!
Тепер поможіть мені
вилізти на
горище,
я боюсь висоти,
тому для сміливості
погрожуйте
стрельнути знизу.
Подайте кавуна.
Зараз я видеруся на дах –
і з висоти
понад обох поверхів
кину кавун
на цей ваш
скандальний стіл.
Хай все здригнеться!
Хай бомба гуде!
Як літери ву
в слові «провулок»,
як літери ву
в слові «кавун»!
ГОЛУБЕНЬКА МОТОРОШ
Повітря в тумані
Згнивало,
Як дерево у воді,
Тобто дуже затишно.
І затишно було скрізь:
Легко рипіли замшілі паркани,
Бігла вода черепом пагорба,
Липа, прокинувшись, позіхала,
Інопланетяни фліртували
До курей,
Пакети розклалися
Жартівливими мінами,
В листі позаторішньому
Мив носа маленький тюлень,
Усі були навіть
Уже забули
Про голубеньку моторош,
Так усе добре було.
Тільки одне заважало –
Ця чорна штука
Посеред туману,
Що ніби його розрізала,
Мабуть, то був хтось повішений,
Теліпався з балконів чи світлофорів,
Намагався знітити,
Але де там!
Інопланетян уже було
Від курей не відірвати,
Тюлень почав мити вуха,
Всі решта теж вирішили:
Хай собі там висить,
Попросили липу
Розпуститись достроково
І його затулити.
КОЛОДЯЗЬ НАПИВСЯ
Крига – м’яка, як мозок,
і потічок пульсує,
в світі на чорних деревах
сніг будує фортеці.
Парк наш завжди
двоякий:
верхній твій,
нижній – мій,
а на межі, на схилі
колодязь
дзвенить
намистом.
Швидко біжить
вода
блакитним
намерзлим філе,
кришку розкрий
жерстяну –
і подивуйся,
засмійся:
Колодязь сьогодні повний до краю,
колодязь сьогодні за край ллється,
колодязь сьогодні напився,
колодязь – Веселий Бог.
SIC TRANSIT
за ніч
у забутий на лавці стаканчик з глінтвейном
сніжинок нападало
розбавили напій
градус знизився зник
так минає свято