Віктор Кропивний «Властивості штучних джерел світла»
Дата: 15 Грудня 2020 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2813 | Коментарів: 0
Автор_ка: Віктор Кропивний (Всі публікації)| Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: Марія Петренко
Віктор Кропивний [народився 1998] – автор верлібрів, один із організаторів літтусівок у Могилянці, один із фіналістів літературного конкурсу «Гайвороння» (2020). Нині – студент-літературник на магістратурі. Деякі тексти опубліковані в журналі «Однокласник» та на платформах Літературного роз'єднання «Грань».
**
йдемо поза вулиці
поза проспекти
шукаємо розлогої перспективи
чекаємо заломлення суті
знаходимо став
◘ де з одного боку
: вмирає субота
◘ а з іншого боку
: сміх розростається полум’ям
◘ а з третього боку
: окопується кохання лопатками ніжними
у розім’яклу траву
◘ а з четвертого боку ставу
: сидить пара – на нас очима
◘ а з п’ятого боку
: хтось чи свистить чи молиться
хіба ж розбереш за губами
◘ а з шостого боку
: ліниво звисає зламана
товста гілка красивого дерева
◘ а з сьомого боку
: жінка стоїть – чекає
затискає клапани на безмовній флейті своєї руки
◘ а з восьмого боку ставу
– вже й ніч
і з інших боків – уже ніч.
але з нашого боку
ще трохи білого світла накрадено
і видно як східно танцюють
із шаблями осоки
дрібні хвилі
і необережні їхні заламані рухи
відблискують у нас.
викликає погіршення сну
/зачинені двері мовчать не тільки про захист
а й про неможливість втечі
їхні криві носи
з’являться в лівому куті
старого одвірка
пошрамованого рисками й
цифрами.
тримай крихти крику в руці
затискай до крові
як хрестик.
хай крутять носами
хай водять очима
тримай крихти крику в руці.
стара ікона мовчатиме
тримайся її тиші
тримайся її кутка
поки дряпатимуть стіни
поки шарпатимуть повітря.
аж поки розсієш усі ті кляті крихти
і підлога вкриється сміхом
бо ж
батько під ніч
було нашіптував
про старі дубові двері
які захистять
навіть від лихих снів/
Гекатомба Гераклова
Тату
тільки поглянь
як горить цей мурашник.
хіба ж не красиво тобі?
тільки скажи:
автопортрет у нерухомості
Поки не темно
і скло не стає дзеркалом
бачу
як під вікном першого поверху
кульбаба повільно втрачає голову.
– ранні раніше йдуть –
хтось там завтра пройде
хтось окрім мене не помітить.
***
■ Ти ж усе розумієш
так потрібно
потім повітря навколо заговорить до мене знов.
■ це легко поки
ніби біле пір’я
із історій
де ти
з’являєш віру.
■ бо ж коли нікому слухати
то й не говорить ніхто.
■ та-ра-ра-ра-там
туц-туц-тут.
■ послухай
повітря не заходить
яке воно на слух?
■ старе замовляння-молитовка бабуся моя розказувала коли був приходив до неї в гості
малий такий зовсім-зовсім малесенький.
■ ще трошки і заспіває.
■ хоч шчось скаж-жи…
■ світло стало інакше грати на плесі – вітру нема
о
чую,
● дякую.