Богдан-Олег Горобчук «Я прокидаюся в сорочому гнiздi» | Публікації | Litcentr
23 Листопада 2020, 23:18 | Реєстрація | Вхід

Богдан-Олег Горобчук «Я прокидаюся в сорочому гнiздi»

Дата публікації: 09 Листопада 2020 о 12:42 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 669 | Коментарів: 0
Автор: Богдан Олег-Горобчук (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Богдан Олег-Горобчук


Богдан-Олег Горобчук (1986) — український поет, художник, куратор літературно-мистецьких проєктів, учасник музичних проєктів Микола і телевізор, L'eau, Повсякденність. Кандидат соціологічних наук, викладач соціології, комунiкацiйник. Арт-директор Мистецького об’єднання «Щогла»

Поезія Б.-О. Горобчука наразі перекладена й опублікована грецькою, англійською, білоруською, польською, португальською, російською, французькою, німецькою, іспанською, словацькою, румунською, азербайджанською, сербською та литовською мовами. Вірші друкувалися в журналах «Контекст», «Шо», «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу», «Стых» та ін., у численних українських та іноземних антологіях і альманахах.
 
Бібліографія: Книга дослідів (Житомир, 2002), Місто в моєму тілі (Київ, 2007), Цілодобово! Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев (Київ, 2007), Немає жодної різниці (Київ, 2007), Дві тонни: Антологія поезії двотисячників (Київ, 2007), Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…) (Київ, 2009), Сновиди: Сни українських письменників (Київ, 2010), Етика любові, естетика смерті (Київ, 2013).



Я прокидаюся в сорочому гнiздi 

*** 
пам'ять настільки очистилась 
що стало видно суничну галявину 
на самому дні 
і чорноокого малюка 
який збирає армію до сірникової коробки 
липкими від солодкої крові руками 

шур-шур шур-шур шур-шур 
марширують солдати 

увага зависає над ними  
як загрозливий лискучий дрон 
кидаючи тінь згадування на сиваво-зелене покривало 
на вирвані з корінням пні довкола  
на сяйливе суничне озеро що розтеклося довкруги й далі - 
на джерело в Безодні на горішину над яром -  
доки не захлинається в сутінках непам'яті 

мама каже мені - 
для жуків то тюрма 
й викидає коробку 
я ридма ридаю 

тато щоб заспокоїти 
бере на руки й підкидає підкидає догори 
над головою понад деревами на саме небо 
туди де в кутку галявини валяється сонце 
- пробитий м'яч 
що втрачає світло  

я заходжуся сміхом 
тато каже мені - 
ти золото 

чи я іще літаю чи вже сплю? 

дрон упав біля коробки 
вислухáти безнадійно заспокійливе шарудіння 
шур-шур шур-шур шур-шур 

я прокидаюся в сорочому гнізді 



*** 
хрещений був більшим від слона 
коли завалював на плечі цілу копицю сіна 
й ніс її від ольшини на вижки 
тато клепав косу
наче бив у дзвін 
примушуючи цілий куток здригатись 

така прекрасна могутність
такі зусилля
завзяття запах поту і літа 
повітря тонке 
наче лезо коси  

куди все поділося з тої шухляди
мантачки
важкий молоток для клепання 
їхні старі електробритви 
два Харкова й зламаний Харків

може на вижках вкрилися хмарами сіна 
поряд з радянськими журналами 
а може покрали злодії 
разом із вилкáми й граблями 
разом із татовими дзвонами 

від корови лишилася біла пляма (на морді) в пам'яті
а сиваво-зелені хмари лежать і досі 
цiле горище трухлявих мадленок 

aле хто ж здатен украсти цей спогад:
хрещений так міцно стискав краї простирадла з сіном 
ніби він міг усе



*** 
ті двоє чужих
навіщось придумали залізти в криницю біля клубу 
знали що можуть
а інші не здатні
чи просто хотіли вразити дівчат 

їх відмовляли 
але один впертюх таки наполіг 
спершу ловко перебирав руками й ногами 
та раптом шубовснув каменем 

довго його не було 
поки бігали чи за мотузкою чи за драбиною 
(тато не пам'ятав) 
він каламутив воду глибоко під землею 
як жаба в молоці 

а коли виліз звідти 
не було лиця на ньому - 
так тато й сказав 

мораль цієї історії була зрозумілою навіть дитині 
не слід вихвалятися 
не слід ризикувати даремно 
але я ще довго 
боявся дивитись у відро 
щойно діставши його з криниці 
щоб не побачити замість свого 
чуже лице



*** 
я провалювався ще глибше 
мурахи повзали моєю щокою 
я зруйнував їхнє гніздо 
й мусив за це заплатити 

я провалювався й згадував мимоволі те
що мене досi лякало найдужче 

розпач родичів якi злетілися до знеможеного дідуся 
як мухи до глибокої рани
(входу до пекла тіла) 
намагаючись її зализати 

поїздка через пів села 
на величезній вантажівці газівників 
(покатайся Богданчик 
[побійся поридай])
один із перших розмитих спогадів 
запилена кабіна 
мутне скло 
пелена сліз

або й падіння з колеса тої вантажівки за декілька днів потому 
один iз перших шрамів 
який ношу досі 

я провалювався глибше ще глибше 
той тиснув обома руками на голову 
ритмічно 
знову 
ще
ще

я зруйнував їхнє гніздо 
i відчував як вони зализують мій шрам 
що вже тоді встиг стати давнім 
ніби досліджують природу мого страху


я віддубасив того вже підлітком 
вже зовсім з іншої причини 
але коли усвідомив
що потрапив носаком черевика йому в голову 
мене лизнуло лячною хвилею радостi 



***  
раптово прокидаюся відчувши 
як нас запікають у вапняному череві палати 
жар наростає 
а один із хворих хлопчиків 
ближчий до дверей 
звивається мов вуж
здригається мов жаба під струмом
яку показував телевізор  

це він учора 
голосно кричав 
перекривляючи напис який ми бачили з вікна 
їбальня 
їбальня 
їбальня!
і реготав так нестримно
ніби виграв війну у слів  

а з протилежного боку 
вікно - піднятий кузов вантажівки -
виливає на нас гудрон ночі 
от-от зблисне в ньому 
чиясь коштовна каблучка 
чийсь прискіпливий погляд 

мені чотири і я звик хворіти 
звик боятися дебелих медсестер 
зi зміїними зубами шприців 
більше від собак на пустирі біля бабусі 

я звик до тутешніх запахів 
стерильність хімозність 
це краще ніж дім
таємничіше 

запах життя 
що зчищають мов невдалий живопис 
до білості полотна 
до білості простирадла 
яке мій метушливий сусід збиває ногами 
мов масляну грудку 



0 коментів

Залишити коментар

avatar