Данік Задорожний «шрами прикрашають жінку» | Публікації | Litcentr
24 Жовтня 2020, 20:32 | Реєстрація | Вхід

Данік Задорожний «шрами прикрашають жінку»

Дата публікації: 04 Жовтня 2020 о 22:02 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 627 | Коментарів: 0
Автор: Данік Задорожний (Всі публікації автора)| Редактор: Дмитро Авер'янов | Зображення: Данік Задорожний


Данік Задорожний — поет, журналіст. Народився й не живе у Львові. Отримав бакалавра й кинув магістрату журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Фіналіст поетичних конкурсів «Смолоскип» та «Гайвороння» різних років. Досі пишеться.



***

шрами прикрашають жінку:

і обираючи між іменем
між кількома іменами

та одним абортом

богородиця 
хотіла дівчинку:

не хотіла взагалі нікого
не так хотіла, як [ігор, маргарита, іван, стефанія, ярина, матвій
ірця – перевертаються у відсирілій коробці
спаленими сірниками з рівненської області, щоб не закуповувати з росії та білорусі; вона їх валетом вкладає спати
щоб не заразилися] їй не залишили вибору

залишився тільки віск / чи(й) вік – ісус

чоловіками не народжуються
жінками не стають
вбиваючи, людьми перестають бути
ніколи ними не бувши: we have never been human 
and will never be even though we are

[але ж я так не хочу моралізувати
дегуманізуючи Інших
в чиїй шкірі ніколи не був
і чиїми очима на світ не вмію дивитися]


***
дракон домашнього насильства

чекай-но дурити світ ["і че'кай свої привілеї"]
бо з ким-бо тоді мовчатимеш, коли всі підуть, дізнавшись про наслідки

од зловживаних правд твоїх слів: кажеш "любов", а використовуєш 
як залежність. кажеш "біль"
а нічого не бачив, крім мороку після світла – чи ти про білль про права людини? цього ж недостатньо, щоб, ну, не знаю

затягнути на дно її безоку безодню
втратити втрату сенсу життя
чи не зрозуміти світ нарешті й остаточно
вельми точно й тонко
його не зрозуміти

ніби дівчина після першого хлопця
нічого не зрозуміла: ну, й що це за таке було?

і я взагалі-то відводив свій погляд від неї 
аж до саменької до школи, відводив, саменький-сам, бо молодшому спогляданню 
ще навіть ходити зарано

хоч лікарі чомусь кажуть "запізно", у них завжди й все 
для всього
запізно – й для найменших підозр, ніби подругу вночі повернути у лоно в'язниці, ой, ну чого ти знову ось це починаєш, в’язниці – квартири, він же спить, а як що, то потерпиш – і він перестане, як завжди перестає, ти ж тут живеш. ні, пекло – це будинок навпроти, там взагалі головою об стіл лупцюють, вічно ти плутаєш

не все так зле у тебе ще?
сама винна

й все, що знатимеш про неї – правда, хоч те, чого ніхто не хоче й не знатиме

вона ж їх підводила – і стрілками, та й як людина 
вона виявилась 
ну, трохи так собі


*
вони дивляться повз нього й невидимо зчитують відсутність чоловіка 
у цьому згустку матерії, ніби дихання в просторі з розрідженим та вологим від сліз повітрям: ані – потенційної вигоди, ані – загрози від імпотенції; одні бачать з минулого 
у майбутнє, інші – з майбутнього йдуть назад, з оберненою головою, щоб тільки не бачити втомлену й постарілу еврідіку з двома дітьми й шлюбом невдалим

до нових звершень

до нових дітей позашлюбних

ніхто не хоче знати теперішнього
але світ – невидимий, бо він у безпеці: дракон домашнього насильства 
розправив своє синє 
і жовте крило, вирівняв складки поверхності, ніби випрямив море

і людина стала богом

щоби бог став людиною

виповнивши 

велике спустошення

й спустошив маленькі любови

бо він був у всьому, крім


***

гіперопіка – це опіки. неісходимі плями на тілі дитячості
ніби потягнув краєчок скатертини й вилив на себе каструлю с окропом

недоторкана шкіра сходить шарами часу. ніби гориш на сонці впродовж всього дорослішання
й не можеш піти з пляжу
мама не дозволяє

чорні лебеді материнства плутаються у потьмянілім волоссі, виють
ніби по чорнобильській онкології

час завжди
тільки відходить, непроханий, виходить
крізь зачинені двері
хоч ніколи й не був тут
цілком
і навіщось

– він нічого не знає


***

поки спав, написав вірш

не римуватися цій країні 
ніби більше ніколи, її територіям – не триматися купи: розійшлась 

економічний шов, розкрившись політичною раною
яку майже повсякчас плутають з перебитими мовними хребцями

замість якихось дітей 
кладуть під подушку

аж файно, що є верлібри
хай більшість краян і не вважає обезмовлену форму, відмінну від їхньої власної, завченої, ще за часів шкільної парти
за поезію

за "правильну" – а я й не знаю, як правильно для усіх

і я б ніколи не хотів знати

я просто люблю поезію

*
я стільки ловив тебе на словах
ні світу білого, ні світу чорного не бачив, нічого не зміг би розгледіти крізь
зажмурившись
скількись віршів починав з на "я", на "ти".. латаття метеликів на колінцях, латки пожовклих синців, спогадів, "будьмо уважні" – нічого не хочеться спам'ятати, нехай залишиться на тій лавці в осінньому парку спогадувань, просторікувань

тягнеться соціалочка
з дна епохи у стелю дна невідомі якісь загамселили


***
інфінітив

перехресне римування 
знайомих котячих слідів на снігу
зникомих під іншим 
снігом [певно, іменникові закінчення]

недописане поперек жовтим слово
якого не було на початку [хоча хто його
зна]

неозначена кількість дієслів у реченні, його неозначена
форма, неозначена форма 
минулого

мовчанням промовляти більше й краще
аніж будь-яким віршем

[писати б ще таку поезію
завше]

*
зграйка воронів, зібравшись коло чорнішого від них дерева
обговорюють стиха політику
нікого не обговорюють
віщуючи смерть поета

й ані слова про вибори

*
"цей день 
увійшов ув історію", невдало, зате переконливо запевняє мене агітаційний білборд
з мармизою кандидата: незрозуміло, на кого вона розрахована: увійшов ув історію

а я з неї вийшов

навиліт

ще декілька
років

потому



0 коментів

Залишити коментар

avatar