Микола Антощак «Чоловік коло вірша» | Публікації | Litcentr
26 Вересня 2020, 23:43 | Реєстрація | Вхід

Микола Антощак «Чоловік коло вірша»

Дата публікації: 12 Серпня 2020 о 11:56 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1412 | Коментарів: 0
Автор: Микола Антощак (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін


Микола Антощак – поет, журналіст, редактор. Народився 1990 р. в Бердянську. 

Лауреат 2 премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2020 р., рукопис поетичної книжки «Лики бізонів») та 3 премії (2016 р., рукопис «Тисяча степових років»), Міжнародної Україно-Німецької літературної премії ім. Олеся Гончара (2016), Гран-прі конкурсу «Молода республіка поетів» (2016 р.). Фіналіст поетичного конкурсу від Асоціації Українських Письменників (2018), Учасник «Антології молодої української поезії III тисячоліття» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018). Вірші перекладені польською та білоруською мовами. Учасник (автор, модератор) Book Forum Lviv та Книжкового Арсеналу (від 2016 р.)

Учасник низки всеукраїнських та міжнародних мистецьких фестивалів «Шевченко-Фест», «Віршень», «Підкова Пегаса», «Малахітовий носоріг», «Поетичний травень», «Біденко-фест», «Terra poetica» та ін. 

Вірші публікувалися в часописах «Перевал», «Хортиця», «Махаон», «Nowynapis» (Краків, 2019) та ін., в Канаді, республіці Білорусь, Казахстані, на літературних порталах Litcentr, ПАРАДИГМА та інших. Книжка готується до публікації у видавництві «Смолоскип».



чорний виноград

зірване ґроно 
падає на груди
смерті з головою коломийки

що ондечки внизу розляглася
підклавши руки під голову

чорні виноградини
як очі богоматері
коли вони заплющені
мокрі виноградини
як очі її розплющені

і саме тепер і тут
ти у роздумах
чи це твій народ
тут так високо

а чи ще тільки напівнарод
у якого
бог уже є
а винограду
немає іще


пісня для інших

невимовна радість
опановує всім світом
коли мандрівник зі збитими ногами
завершує свій мученицький шлях

так починається
його пісня для інших
пісня потонулого
пісня того в чиїй труні поховані вітри

пісня для інших -
це може бути
похорон найстарішого священника
на Прикарпатті

після смерті ще деякий час
ростуть нігті і волосся
ще три Різдва
чутимеш колядки


казка про поливання

підійшов до вірша чоловік
середніх років
і з вусами як в українця чоловік.
стукає він проситься щоб пустили
але заждіть

підійшов до дверей чоловік
середніх років
і з вусами як в українця
не може увійти
хотів постукати
але нічим йому постукати
хотів крикнути – аж нічим крикнути
хотів якось
засвідчити свою присутність –
аж навіть тіла нема поруч
підходить чоловічий голос
стенає плечима широкими
дивиться на товсті двері
починає кричати 
– жінко відчини
а з протилежного боку озиваються 
– чи це ти той голос що кричав на мене
і до сліз гірких доводив?..
чи це ти той голос
що обзивав нездарами моїх дітей
і обіцяв їм торби на плечі повісити
коли виростуть? 
– я  – відказує голос
– ну то постій же там
стоять і стоять вони вже удвох
з чоловіком
аж тут підходять руки
не кажуть нічого
починають смикати за ручку
потім стукати у двері щосили
а звідтам питають 
– чи це ті ви руки
що в важкій роботі
допомогти мені відмовлялись
чи це ті ви руки що били мене
по спині та по обличчі
що хапали мене за волосся
й кидалися мною мов лайливим словом?
– я – прогуділи жилами
як надірваними голосовими зв’язками руки 
– ну то повисіть же там як усохлі гілки…
стоять і стоять вони вже утрьох
і не можуть ради дати
аж пізніше котяться важкі чоловічі ноги
тільки-но хотіли постукати
аж випередив їх голос
тільки уже не такий як перший
а старечий голос
і так заговорив
ніби корінь знадвору
– синку чи це ті ноги прикотились
що не принесли тебе
коли мати стара вмирала
і кликала? 
– вони мамо – проторохтіло
за дверима уже значно слабше
та я ж не знав мамо…
– ну то сходи по воду до криниці
принеси води
та поливай під вікном
нехай виросте шипшина яка чи ожина
а ми дивитимемось і думатимемо
що то ти такий гарний

отож підійшов до вірша чоловік
середніх років
і з вусами
і думаю
нащо нам оце пускати його до вірша –
нехай ліпше 
під вікнами поливає 
і коли плутатимемо з ним
шипшину чи ожину
то може з часом
все більш не безпідставно 

але води випити не зможе
і ягід поїсти –
щойно підніматиме голову 
й розтулятиме губи
як тікатимуть кущі в землю
а вода в небо
і з хати знову буде видно 
його 
самого


****

я бачив гусеня
що зводиться навшпиньки
щоб попити воду з відра

я бачив як гори димлять
але наблизившись зрозумів
що це пекельна машина працює
біля диявольської лісопилки

я бачив пагорби тирси
і людей чий одяг зливається з нею

я бачив гусеня
і позбувся страху
у скронях і зубах
і це не таємниця
а сила що дається тут і тепер


****

випадково
розчавив горіх
і осліп

більше не бачив світу
більше не чув голосів його дітей
не міг відійти від мисочки
де складені решта горіхів
не міг піти туди
де не чути запаху шкаралупи

але найсильніший біль
від того
що не можу скласти докупи
той розчавлений
горішок
що викотився з дитячого ока
і мав стати 
найдорожчим подарунком


тато у підручниках

мій тато є в усіх
шкільних підручниках

Історія
тато сидить посеред житла з кісток
малий
він уміє лише шкрябати
і повертається всім тілом -
як рецесивний ген -
раз на три покоління
а не повертає саму голову
щоб роззирнутися
і так буде завжди

Географія
тато вже з власним татом
той вчить його як поводитися з лопатою і земляним горбом
тато опановує навички які незабаром не знадобляться

Співи
тато втік з уроку
і пішов у поле ловити змію
нічого - це не менш потрібне вміння
але тепер у хаті підозріло тихо
аж почали сповзатися жуки

Військова підготовка юнаків
тато сказав - ти в армію не підеш
я за тебе відслужив в Афгані

тато не повертає голови
а повертається всім тілом

тату ходімо ловити змію
тату як побудувати хату з кісток ?

тату
в кого я такий псих ?
чому ти казав що всі погані
чому ти не читав книжок?
за що тебе внесли в усі шкільні
підручники ?

тату
де ти подів свою свічку ?
вона ж завжди горіла у твоїй правій п’яті
відколи Йван та Михайло та Йван та Михайло
перед Володимиром
і освітлювала тебе усього зсередини
тому всі казали що очі у тебе майже сині
майже сині
а не сірі як у мене


****

хтось ще його пам’ятає в лице?
що тепер там, де стояв його дім?
тут він ламав об сокиру фальцет,
тут він іще не ходив по воді…

ми забрели сюди – так, спроквола
з сірим портретом в кишеньці нагрудній…
все переплуталось: в січні, чи в грудні?
мов під зорею – під оком вола…

побережи для малечі казки,
а для дорослих спрости їх до притчі.
пальці схрести, зупинись, пересвідчись –
плечі й чоло знають голос руки.

те, що забуте, підперло нам спини –
диханням круглим зорі чи вола.
ми забрели сюди – так, спроквола –
чули, тут наче безпечно для сина…


світила

я зовсім інший я не такий як ви –
я нічого не прив’язую до голови
я не прикладаю до лоба долоні
я не вмію приминати трави

я зовсім інший я не такий як бог –
коли в мене не віритимуть – стану грибом
бо гриби – наймудріші світила
між квіткою й звіром – як між добром і злом

дивіться під ноги – таких бо є царство боже
дивіться у небо – тоді коли м’яса не можна
віддайте одяг чотирьом молодшим братам –
по рукаву кожному 


небесні кургани

як же було ізпрежди віка…

коли Петро
дізнався від старих людей
що в Подніпров'ї
голуби поховали своїх померлих
у небі
й насипали небесні кургани
він пішов у ту землю
і шукав їх –
які невідомо чи почують –
аби просити благословення

і коли прийшов 
побачив що справді 
кургани хитаються як голівки будяків
і можна молитись

бо голубині онуки
опускають кургани до нього 
тримаючи 
по краях

і зрозумів Петро 
що то земля підводиться разом із ним
а не ті опускаються 
а онуки – то насправді
пояс із глиняних фігурок
по периметру підніжжя насипів

аби ніхто не смів
забути які були красиві наші голуби

і щоб усі відчували 
що то зовсім не страшно
ходити – як вони – в море на дно
по жовтий пісок


що таке заслужена радість?

слово риба
уже втратило деякі свої
значення

слово борода
ще не має усіх які
колись матиме

ходімо до води
там постаріємо
станемо сильними і байдужими

і тільки потім – батьками


що таке віра?

усе що потрібно
знати

скільки пелюсток
може відірватись
щоб квітка лишилась квіткою

усе що потрібно
встигнути
це підібрати кожну з них

і загорнути в неї те
що раніше не мало значення
а тепер
більше за біль


соняшник що переміг змія

усі вони
люблять говорити –
а там
а тоді…
і на цьому змовкають

виходять тхори що ховалися від творця
стискаються й терпнуть у людей губи від любові –
так як колись заповідав
соняшник
що переміг змія

соняшник
який поцілив змієві в серце
чорною насіниною

і більше не потрібно стало
віддавати йому хлопців і дівчат
не потрібно стало
руйнувати водогони і вітряки
щоб не дісталися йому

поки ти спиш
вони кажуть –
а тоді
а там…
теплі як насінина слова там
виструнчені як соняшник слова тоді

стоять коло тебе –
схожі на тебе
їм не можна показуватись
їм можна цілувати в заплющені очі


Ars poetiсa

я пам’ятаю
як колись давно
ми сиділи на кухні і читали вірші
і були схожими на ахейців усередині коня -
так мало було в нас 
терпіння

тепер 
мені здається
ви всі повиходили 
браття мої
щоб зруйнувати усіх і все навколо

але нікого і нічого не побачили
а тільки те
що нашого дерев'яного коня
залишили на березі
і забули про нього


0 коментів

Залишити коментар

avatar