Богдан Олег-Горобчук «птахи на захід від Via Domitia»
Дата: 24 Червня 2020 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 3497 | Коментарів: 0
Автор_ка: Богдан Олег-Горобчук (Всі публікації) | Зображення: Богдан Олег-Горобчук
Богдан-Олег Горобчук (1986) — український поет, художник, куратор літературно-мистецьких проектів, учасник музичних проектів Микола і телевізор, L'eau, Повсякденність. Кандидат соціологічних наук, викладач соціології, піарник. Арт-директор Мистецького об’єднання «Щогла». Поезія Б.-О. Горобчука наразі перекладена і опублікована англійською, білоруською, польською, португальською, російською, французькою, німецькою, іспанською, словацькою, румунською, азейбаржанською, сербською та литовською мовами. Вірші друкувалися в журналах «Шо», «Київська Русь», «Кур'єр Кривбасу», «Стых» та ін., у численних українських та іноземних анлогіях та альманахах.
Бібліографія: Книга дослідів (Житомир, 2002), Місто в моєму тілі (Київ, 2007), Цілодобово! Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев (Київ, 2007), Немає жодної різниці (Київ, 2007), Дві тонни: Антологія поезії двотисячників (Київ, 2007), Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…) (Київ, 2009), Сновиди: Сни українських письменників (Київ, 2010), Етика любові, естетика смерті (Київ, 2013).
птахи на захід від Via Domitia
1.
десь перед шостою
варвари пройшли крізь наш двір
схоже - збившись із Via Domitia
дорогою до Риму
вони залишили таксі без нагляду
загнавши його просто на купу каміння
стояло з розчахнутими навстіж дверцятами -
перелякана квочка
вони перекреслили мій сон
густим, покрученим гамором
як сосна - пейзаж Сезанна
я поклав руку тобі на талію -
запросив танцювати просто в ліжку
перед світанком птахи найзавзятіші
найгучніші
цитують одне одного наперебій
сваряться цитатами
обожнюють і ненавидять цитатами
як навіжені поети
з приходом варварів навіть вони притихли
а ті були спроможні цитувати
лише якийсь п'яний драм-ен-бейс
аж мені перехотілося танцювати з тобою
в тому руйнівному неспокої
я встав
відгорнув пальцем кілька жалюзин
і побачив як таксист
підкрадається до квочки
2.
тепер кожна ніч - недоношена дитина
хочеться обійняти кожну
ніжно притиснути до грудей
але боязко
та й не можна
тому кручуся в ліжку як кулька в підшипнику
тіла не відчуваю
тільки велику-велику голову
носив її цілий день над землею
впускав крізь неї повітря до грудей
і боязко не було
а зараз крутиться
як сумка з фотографіями
в аеропорту на видачі багажу
більшість із них - засвічені
інші - химерні
позлипалися
позатиралися
я точно їх не на смітнику знайшов?
ось на цій - немовля усміхається
здоровеньке
з ним усе гаразд
може котрась із наступних ночей?
не плач
тільки не плач
хочеш кулькою погратися?
ні-ні
тільки не тягни до рота
не треба
3.
хіба ж я міг знати
що втраплю в сильце пташиних перемовлянь
от і далека церква баламкає щось по-своєму
мабуть також сидить десь на гілці
закликаючи іншу собі до пари
але голуб мовчав тижні зо два
лежав на гравії насампочатку рю де Трубадур
як пам'ятник відсутності двірників
навіщо я його зрештою підняв
навіщо шепотів над ним
хіба ж я знав що аж так роздражню їхню цікавість
тепер вони не дають мені спокою
обплутали волосінню допитів
ну що ну що ти йому сказав?
навіть церква таки прилетіла до товаришки
тільки щоб поділитися власною версією:
тоді було доречним єдине питання
коли принесеш мені звідти оливкову гілку?
4.
місяць - надщерблена злякана черепаха
повільно ховається за старим будинком
от уже й заховався
стало так важко дихати
наче замість легень - сира глина
наче вони зачинені на переоблік альвеол
той хто намагається дихати -
пензель в чорнильниці ночі
бовтається цими кварталами
розмішує картонні коробки з середньовічними барельєфами
розмішує вимкнуту ілюмінацію з пронумерованими псами
але образ не приходить
намагається лишити бодай якийсь помітний слід
але всюди - багатошарова чорнота
він - тінь темряви на тлі темряви
рухається планомірно між вітринами й вікнами
як голка в канавах платівки
але музика не приходить
аж ось спалахнула найперша лампа в буланжерії -
гаряча кольорова бомба -
випекла з глини легень пташку-свищика
що виборсалася крізь ґрати
вилетіла з канави
продерлась крізь горло чорнильниці
влилась до ранкового хору
вже там
де в пісок світанку закопалася черепаха
5.
які справедливі тут закони -
до кожного бродячого пса прикріплений власний безхатько
люди годують рибу а не навпаки
наша любов прокидається
трохи пізніше від нас
ловить роздратування за хвіст
хвіртка вже відгриміла
наче дірявий ґонґ
у нас є дім але немає пса
у нас є пазли колін але немає снів
у нас є голоси але не наші
вони опускаються вулицею
як тягучий відплив
залишаючи вицвілий остов тиші
і вже єдине неспокійне місце навколо
синя смужка сусідського басейну
що тріпоче й мерехтить за кущами
як сита рибина
зловлена в сіть паркану
6.
ніхто так глибоко не дихає
як платани
аж тремтять під тонкою корою від напруження
сотні років тому вони бігли до річки
але раптово завмерли на березі за крок до води
так і не наважившись шубовснути
зрозуміти їх можна лише закинувши голову
їхня мова - заплутана в'язь гілок на тлі нічного неба
але світлого
сяйливого
ніби за ним розташували чарівний ліхтар
чи пам'ятекамеру
наша - стібки прогулянок безлюдним містом
підмети проспектів та бульварів
присудки рю та алей
безладне плетиво тупичків та паркових доріжок
ми проходимо десятки кілометрів
аби розповісти про велике переселення людей
із церкви до лісу
про вичавлену наче апельсин площу перед мерією
про діда який жартома витягував ціпок у наш бік
минаючи нас
вигукуючи "півтора метри
півтора метри!"
або й не жартома
але чи зрозуміли нас платани?
і що значила їхня відповідь - зграя дрібних пташок
які серед ночі з веселим гамором
метушилися на тонкому гіллі
під небом кольору дідового ціпка
7.
пальма ховає нас від дощу
як дірява парасоля з погнутими спицями
куди поділася білка?
жила тут
літала між деревами
соромлячи птахів
щось шукала між будівельного сміття
міряла нас гострим поглядом
мабуть залізла десь у дупло як на картинці Діксіт
але в справжнє
вбоге
я тут не бачив жодного волоського горіха
жодної ліщини
міряє тепер гострим поглядом глибину мряки
наш одяг повільно набирає воду
як резервуар
включеного після зими фонтану
стояти тут далі безглуздо
стояти поруч - безцінно
ти простягаєш руку
наче у ній - горіх
я беру його
8.
це тепер я здаюся таким дрібним
що кіт чатує на мене
заледве більший за смітину сороки
застряглу у вінику сосни
а вночі я ж був на півнеба
важкий і темний
однаково непомітний для сторонніх
зависав над будинком над мікрорайоном
наосліп обмацуючи голову зсередини
в пошуках залишків сновидіння
я був таким великим і незграбним
що проковтнув ненароком калейдоскоп ранку
й на зубах захрустіли
скалки пташиного співу
мушлі квітневого листя
якась ділова біжутерія
раптово я почав меншати
я меншав меншав
світ витягував темряву крізь мої зіниці
а я меншав і меншав
за мить я лежав зафіксований ковдрою
як стрічка в косі
важко ковтаючи чиєсь тьохкання
заледве більший від сороки у вінику
і лише кіт натякав мені ким я був
намагаючись видряпати з моєї ноги
пасажирський літак що застряг у ній
коли я так раптово змалів
9.
- хоп хоп стоп
- хоп хоп
шумове гніздо розростається на всю околицю
ще одна гілка стугоніння ще одна пір'їна дзижчання
в'юнкий вусик методичного клацання знайшов своє місце
- хоп хоп стоп
- хоп хоп хоп
- стоп стоп
перекидають викрики ранкові будівельники
з висоти на висоту
- трррррррр
- трррррррррррррр туркоче щебінь в бетономішалці
як романтично
плаває пил у повітрі по всій околиці
втомлена качка
- піу іу піу іу
вплівся в гніздо яскравий дріт сигналізації
- стоп стоп стоп
сутеніє
кістлява чапля чекає
поки зозуля ночі підкладе сіре замурзане яйце
до цього гнізда
і можна буде завмерти