Олександр Авербух «Жидівський король» | Публікації | Litcentr
30 Травня 2020, 18:18 | Реєстрація | Вхід

Олександр Авербух «Жидівський король»

Дата публікації: 03 Квітня 2020 о 08:32 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2906 | Коментарів: 0
Автор: Олександр Авербух (Всі публікації автора) | Зображення: Анна Ютченко


Олександр Авербух – поет, перекладач. Народився в 1985 р. у Луганську. З 2001 року жив в Ізраїлі, з 2015 – докторант кафедри слов'янскьких мов та літератур Торонтського Університету. Публікувався у журналах «Двоеточие», «Воздух», «Октябрь», «TextOnly», «Зеркало». Автор поетичних збірок «Встречный свет» (2009), «Свидетельство четвертого лица» (2017).



א
навіть коли прабаба Наця 
сварила мене і казала
не візьму жиденя до Польщі́

я уявляв собі Польщу́
золотоверхим Єрусалимом
до якого месія вʼїжджає в супроводі янголів-архангелів
в польських дублянках 
та роздає всім хлопам з нашого подвір’я
кольорові жуйки

і біг до прабаби Рахілі за суботніми сирниками
та занурювався заплаканим обличчям
в рясно усипаний борошном фартух
підтиканий під великі, як дві жовті дині, груди

але вона теж була на все обурена
і кривила маленькі рожеві губки
та повторювала узь, серце заходиться
узь не візьму польского виплодка до Єрусалима

і я хапав кляті сирники
та біг навспак до польского кодла

і так все життя..

ходжу в польських дублянках
замаслених сирниками єрусалимського подвір’я

повертаюся і кричу –
та не поїду я до твоєї Польщі́, не поїду
та не увійду я у твій Єрусалим

а вона, вже така сумна та безутішна
каже тихо-тихо, щоб не дай Боже ніхто не почув –
мій жидівський король
цуцику мій, моє пташеня
нехай вже прийде царство твоє

а друга – руда та передсмертно веснянкувата
нашептує – мій Сегізмунде 
майн лібе йінгале, рибонько мій
не хочеш і не треба –
нехай буде воля твоя

і я прощаю вас бабці
як і ви прощаєте мені
бо моє царство – є ваше царство
і сила і слава мої
ваші – навіки. Навіки 


ב
у двадцять другому 
моя семирічна прабаба Рахіля бігала на горище
видивлятися як до Дашіва тягнеться березень

але бачила лише неоглядний німий голод 
що старими синіми губами висмоктував 
тепло з її замовклих сестер

моя прабаба Рахіля згадувала
як у двадцять другому
сусід Бондаренко
приніс до хати цілу жменю макухи

сказав матері 
загорни у ганчірку
та дай оце смоктати 
малим Шейні та Зислі
аби дотягнули до березня

два крихітні мішечки кісток 
Шейну та Зислю
батько Герц поховав на городі

та прабаба Рахіля й досі пам'ятала 
смак розм'яклої макухи
дві останні заслинені грудочки
з яких мати Солма зварила зупу 
в лютому двадцять другого року


ג
я пробачив собі
прадіда-українця що ходив погромом на прадіда-єврея
пробачив прабабу-польку яка рвала коси прабабі-єврейці
я пробачив собі прадіда-москаля який забрав останній шматок у прабаби-українки
я пробачив прабабу-єврейку що написала донос на прадіда українця

вони всі зараз тут
на останній вечері
мого тіла 
налягають на стіл

кожне тягне 
за серце

підіймається 
відрізає клаптик 
показує іншим – бачте
це наше

і я не встигаю запитати кожним відірваним шматочком

за що стаю руба?

їжте на спомин про себе
тіло моє 
пийте з мене любі

бабцю 
діду


ד
як пережити те що вже відбулося

те що кожної миті непереборно 
тягне до себе –
підійди
доторкнись

але ти відхиляєшся 
ховаєш руки за спину
відвертаєш обличчя вбік
нібито не впізнаєш

однак тільки-но воно даленіє

щось підтягує тебе 
наче за пуповину 
в цю сіро-руду течію
яка кожною бульбашкою
ще пам'ятає спокійні безбарвні води

і ти позбавлений сили відштовхуватися
млієш від болю

бо тобі знов нарешті добре
так добре всіх їх видно
що лише прозора межа
відокремлює два благання

твоє – ненародження
іх – несмерті


ה
книга родоводу Олександрового, сина Давидового, сина Авраамового
Авраам породив Ісака
Ісак породив Якова
Яків породив Юду й братів його
Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари
Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама
Арам породив Амінадава
Амінадав же породив Наассона
Наасон породив Салмона
Салмон же породив Вооза від Рахави
а Вооз породив Йовіда від Рути
Йовід же породив Єссея
а Єссей породив Давида
Давид же породив Боруха від Басі-Ріви Мошкової у Ауербасі
і були в них ще Айзик-Лейба, Гітля-Тойбе, Янкель-Іов, Шулім-Аврум та Мошко-Нухім
Айзик-Лейба ж породив Гершка-Шмуля від Елки-Нехами Бенцианової у Лемберзі
Гершко-Шмуль породив Боруха-Кельмана від Рухлі-Двойри Хаймової у Китайгороді
а Борух-Кельман породив Герца від Зосі-Фейги Аронової у Бершаді
Герц же породив Дувіда, Боруха, Рахілю, Шейну та Зіслю від Сими Бенюмінової у Дашові
Рахіля породила Луізу-Людмилу від Віктора у Донецьку
Віктора ж породив Карл Освуд з менонітів у Новгородському
Луіза-Людмила ж породила Наталю від Володимира Богуславова із Кракова
що з неї родився Олександр
а всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять
а від Давида аж до переселення в Україну чотирнадцять поколінь
і від переселення в Україну та великого змішання до Олександра поколінь вісім
народження ж Олександра сталося так.
ще до того як його матір заручено з Михайлом з Новоайдару
та перш ніж зійшлися вони, виявилося
що вона має в утробі Олександра
а Михайло, не бувши праведним, ославив її
і не прийняв її, бо не хотів Олександра, зачатого від нього
а Наталя хотіла вродити сина та дати йому ймення Олександр
щоб він захистив її і не ославив більше
і як прокинулася зо сну, то зробила як звелено їй і не позбулася його, і не вискребла
і не знав Олександр, в подяку матері своїй, батька свого Михайла Володимирового
ані діда свого Володимира Костянтинового
ані бабу свою Ніну Миколаєву
ані сестру свою кровну сліпу не знав і не бачив ніколи
як вони жили у Ростові на вулиці Малиновській 12, кв. 8
як щоранку ходив на роботу батько його
цього він не бачив й не знав
як сестра в темних окулярах виходила із жінкою під руку
не бачив й не знав їх ніколи
і спитав себе: хто згрішив вона чи батько її, що сліпою народилася?
вона не згрішила, бо не знала, що батько вчинив
промовив це та допоміг зціленню сліпої
отож подалася та, куди казав їй, і повернулася зрячою
сусіди ж і ті, що бачили її раніше сліпою, заговорили
чи то ж не та, яка ото все ходила в окулярах?
і вона сказала – це я.
тож питались її: як воно так, що прозріли твої очі?
а вона: чоловік, що братом моїм назвався,
на поміч прийшов та й мовив: піди та зроби
і я пішла та зробила, що казав він
вони її тоді питають: де він?
не знаю, каже та.
бо не бачила його
і ніхто його не бачив, і не чув про нього все життя
окрім сліпої, що казала
одне знаю, що то брат мій, від батька мого уродився
а як він тепер - не знаю, і хто сповістив йому де я - не відаю
і, зустрівши її, промовив до неї:
віриш, що я батьковий син?
тоді та і сказала: вірую, брате!
і поклонилася йому,
обняла його
і розридалася


ו
де ти мій гетьмане
що рубав мене
що породив мене

на зламі цього дерева? бачиш –

тепер я –
відмучена глина
замішана на крові
прадіда Боруха
ліплюся до тебе

раптовим онуцтвом

отіни мою пам’ять, діду..
і забуду твоїх коліїв

і не буде у тебе ближчого ворога за мене

якого любитимеш всім серцем своїм
і всією душею

і потопче він задля тебе лева 
на аспіда наступить

і бачитимеш його у кутку хати твоєї 

і будуть його слова на руці
і над очима твоїми
і на брамах твоїх

лэойлом воэд


ז
чому, Боже, нехтуєш перемогою?
ми – кінець твого ймення
ось – вогонь та дрова
в'яжи плем'я своє 

немовля яке знов і знов піднімають на вила 
незайманих з відрізаними грудьми
згвалтовану біля онуків стару

чуєш як виспівуємо тіло твоє
коли кличеш
кулею переможців

шма ісроейл
адойной елойейну
адойной еход

кожне серце женеш, Тате
до своєї кишені
і стискаєш як камінь

в черноземному ворушінні

аби колись
кинути його в себе


0 коментів

Залишити коментар

avatar