Ліза Жарікова «Тяжкі гарячі мокрі серця смертних» | Публікації | Litcentr
25 Лютого 2020, 10:52 | Реєстрація | Вхід

Ліза Жарікова «Тяжкі гарячі мокрі серця смертних»

Дата публікації: 20 Січня 2020 о 00:00 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2306 | Коментарів: 0
Автор: Ліза Жарікова (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Thomas Evans


Ліза Жарікова — поетка, авторка пісень. Народилася на Луганщині, зараз живе у Києві. Лауреатка II премії видавництва «Смолоскип», ІІ премії конкурсу «Гранослов», кількох фестивалів авторської пісні та співаної поезії. Фіналістка «Молодої республіки поетів».



***

Я не знаю скільки разів ще
спросоння вдягатиму сорочку навиворіт
але не буду битою
скільки ще разів
їстиму в цьому домі цукерки за царство небесне
не знаю скільки ще
розминатиму затерпле сумління
до мурах по осінньому небі
живу
наче відстаю від потягів
що рушають до міст
куди тепер нема до кого їхати
не знаю скільки ще тягнутимуться з-під повік колії
аж до останньої станції
звідки прилітають невеликими зграйками
відлуння зими
яку ми насправді так і не пережили
живу наче боюся що зараз застануть за чимось стидним
страшно вночі задушитися
ланцюжком від хрестика


***

За кілька років на ній не лишиться жодної волосини
яка знала його руки на дотик
шкіра повністю оновиться
дещо зміниться колір очей
А пам'ять розлетиться з цієї точки
наче червневі метелики
Вони прощаються на зупинці саме так
як треба прощатися назавжди
аж у моїй голові починає грати
повільна тиха мелодія
І я роззираюся
шукаю за лаштунками глядача
який завжди знає більше за персонажів
зараз він стежить їхні рухи
йому вже показали
фатальну помилку
яку так і не помітив жоден із нас
І ворон кидає горіх під колеса автомобіля
злітає і знову кидає вниз
Горіх підстрибує
наче мій звичний світ котиться котиться за інерцією
з невилущеною серцевиною
Сонце пливе якось збоку
сонцю незатишно
Сонце виходить за межі пейзажу


***

Треба бути достатньо порожньою
достатньо лункою
аби добре звучати в таких умовах

На оцьому грибному повітрі
під втомленими руками
що занадто добре знають ритм
І летить він чуєш летить
забуваючи про силу тяжіння
над святим цілопаленням осені
куди я несу свій біль 
закутаний в теплий шалик 
мов сонне дитя
І летить він чуєш летить 
над моїм і твоїм голосом 
над усіма голосами 

Мов перестрашений звір
я виходжу в простір
внюхуюсь в осінь 
Пахне прілим гірким теплом
пахне тонким небом
схожим на шкіру
з якої скоро зроблять барабан

Аби добре звучати в таких умовах
достатньо лункою 
треба бути
чуєш
достатньо порожньою


***

якщо пам’ять лишатиме мене 
крапля по краплі
шкода 
що тебе я забуду не останнім
що насамкінець залишиться дитинство
незрозуміла калюжка від пізнього снігу
підвал бомбосховище з гарбузами
кольорові олівці на столі у лікаря
другої спроби не буде
довести що вмієш лазити по деревах
вихопити цуцика з рук сусіда
крапля по краплі
мене лишатиме пам’ять 
і навпомацки впізнаватиму дно
звідси пішла вода
дірка більша ніж долоні
звідси вихлюпує світло
другої спроби не буде
не буде другої спроби довести 
що не боїшся темряви 


***

і сушені очі горобини
розбризкані обабіч вулиці
і обведені білою крейдою кроки на майданчику
розпливаються розмиваються
ніби місце злочину проти дитинства
можна відмити осіннім дощем
ніби заглядаючи в кінець книжки 
ще не знаєш
що аркуш з відповідями
вир-ва-но
і так красиво дзвенить 
голова яка передчуває погоду
небо якому підшукують епітети
так красиво дзвенить
відлітання відлітання відлітання 


***

Переходь за посиланням
на темний бік цієї ночі
По кісточках
що перестукуються з різних країв сюжету
історії скінченної
і тому ще більш прекрасної
Що героям робити після розв'язки? —
Услід сонцю дивитися й усьому що віддаляється
Аж поки не заведеться
механізм самоочищення ночі
через крики птахів о четвертій
поки не закине час гачок в наступну петлю
й не потянеться цей легенький свист з-під потаємної занавіски
без кольору й запаху
який єднає нас
коли не лишається ліній видимих
він один
І що тоді кинути до багаття
щоб підтримати розмову
хоча б на рівні тління
червоних тьмяних вогників?
Переходь за посиланням
по волосинці по золотій
на інший рівень гри
на темний бік цієї ночі
З якого краще видно
як декоративні ліхтарі
мріють про ніжне світло в наступних життях
як муркочуть іграшкові коти
і чекають поки їм вшиють
тяжкі гарячі мокрі серця
смертних



0 коментів

Залишити коментар

avatar