Марія Галіна «Підвівся. Пішов»
Дата: 24 Листопада 2019 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 6523 | Коментарів: 0
Автор_ка: Марія Галіна (Всі публікації) | Зображення: Анна Ютченко
Марія Галіна — поетеса, письменниця-прозаїк і фантаст, критик, перекладач. Народилася в 1958 у Калінині, жила в Києві, Одесі. Скінчила біологічний факультет Одеського університету, кандидат біологічних наук, займалася біологією моря. З 1995 року - професійний літератор. Як критик і літературний оглядач займається переважно сучасною фантастикою і поезією. Підготувала й протягом декількох років читала курс лекцій про сучасну поезію (РДГУ).
Перша поетична публікація (в центральній пресі) - «Юність», 1990. Автор низки книг віршів і прози, лауреат літературних премій. Перекладачка прози (переважно англомовних авторів), віршів (українських, англійських сучасних поетів). Її власні вірші та проза публікувалися англійською, іспанською, італійською, польською, естонською (проза), англійською, словацькою, словенською, українською, угорською, латвійською (вірші).
*
Рожеве світло, зелений тин,
Один люпин, кілька рожевих руж,
Повітря стоїть, мов прозоре скло,
З нерухомими бульбашками комах.
Якщо накреслиш у повітрі знак,
Він, наче блискавка, спалахне,
Прозоре скло розсиплеться вщент -
Чорний дим, червоний вогонь,
Крики та метушня.
Але
Якщо у повітрі накреслиш знак,
То вибухнуть пелюстки скла
Червони та чорні і там – ось, дивись
Рожеве світло, зелений тин,
Люпин та кілька рожевих руж,
Дощ
Почнеться тільки вночі,
Та бач,
На тлі нерухомих хмар
Майже прозора постать,
Ось він
підіймає руку,
Щось
У повітрі креслить…
*
Коли він розплющив очі
Не було нічого крім темряви
Побачив мерехтить маленький вогник
Тремтить хитається але не згасає
Підвівся
Пішов
Виявилося він іде по дорозі
Виявилося пил теплий
Вогник
Перетворився на вогнище
Жовто-гаряче фіялкове оксамитове тремтяче ніжне
Навколо сидять його хлопці кажуть
Вітаймо кажуть довго ж ми чекали на тебе мудило
біжи сюди мерщій бо зупа стигне.
Щось йому однак здається дивним
Якісь вони прозорі та пливкі
Зупа щиро кажучи теж якась неприродна,
То червона, то золота, то синя мов би то полум'я
Як її пити? Як ковтати?
Розплющив очі
Виявилося він у лісі
Стежка біліє
Крізь гілля сяє маленький вогник
Підвівся
Пішов
Вогник
Перетворився на віконце
Підійшов бачить щось знайоме
Виявилося то стара дача
Веранда троянди все таке
На веранді хитається старе крісло-гойдалка
Бабуся щось в’яже гачком здається серветку
Дідусь як завжди розгорнув Вечірку
Ось каже нарешті тебе дочекались
Біжи мерщій бо зупа стине
Зупа стоїть на столі на цераті пошкрябаній
Зеленим світиться а так зупа як зупа
Дякую каже але я не голодний
Дякую каже але мені треба далі
Добре що вас побачив бо дуже скучив
Вони посміхаються ще матимеш нагоду
В тебе зараз бо безліч часу
Щось йому їх посмішки дивні
Мов би уві сні коли бачиш когось знайомого але потім розумієш щось не те насправді насправді це якась чужа людина а може навіть й не людина зовсім
То він заплющив очі розплющив очі
Підвівся
Пішов
Підвівся
Пішов
*
Коли йдеш ранковим містом
Внутрішня рима
Біжить за тобою
Мовби маленький песик
Тіні
Бузкові сині
Більшають на дорозі
Хтось стоїть на розі
Хтось сидить на березі
Хтось лежить на дні
Не хочу
Туди дивитись
Той що на розі
Щось тримає в руці
Гостре блискуче