Ігор Мітров «лазуритовий суп»
Дата: 02 Листопада 2018 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 2207 | Коментарів: 0
Автор_ка: Ігор Мітров (Всі публікації)| Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: litcentr.in.ua
Ігор Мітров – поет, лiтературознавець. Нар. 1 вересня 1991 р. Закiнчив КНУ iм. Тараса Шевченка. Лауреат лiтературних конкурсiв «Гранослов» (2015), «Смолоскип» (2017), фiналiст «Молодоi Республiки Поетiв» (2016). Вiршi публiкувалися в антологiях i перiодицi. Готується до друку дебютна книжка «Голландський кут».
[неевклідова біологія]
ми такі різні
сказав евклід
і помер
а наші паралельні лінії
взяли та й закрутилися
у подвійну спіраль
шах і мат скептики
трава проросла
углиб
а дерево за вікном
обернулося на муху
та й полетіло собі геть за обрій
перпендикулярно
сміху
повзу до тебе пташко
крученими сходами
лечу до тебе зміюко
хрущем із рогатки пущеним
коли мені дадуть нобеля
ти станеш плямистою
фіалкою
коли ти зрозумієш
я
вже
пеніцилін
[ні]
одна серветка – квадрат
дві – прямокутний паралелепіпед
три серветки повністю
твоє обличчя накривають
якщо вологі
ще і зволожують
а як більше нема
на чому писати
буде тобі
вуаль
із моїх
віршів
якось
накинеш
можливо
точно
стопудів
точно
можливо
накинеш
якось
ні
[матриця]
щойно літо почалось
я ще від холодної весни не відігрівся
а вона мені така
почекаємо до осені
оце жарти да
на що чекати
ґодо мать твою
у перші дні літа зводжу її на "затемнення" антоніоні
щоб знала як воно буває
почекаємо до осені як же ж
можна й не дожити знаєте
крізь небезпеки
на мить лише пильність утратиш
про наслідки можливі не подумаєш
вчора кілька разів спотикався завтикавши
блукав матрицею
а тут хоп – дівчина в червоному
комп'ютерна програма щоб я собі носа роз'юшив
почекаємо до осені ага
яка тут осінь
тут би до завтра дожити
ціла ніч попереду
а навколо
суцільні будодзвони
і всі на мене полюють
суки такі
е ні
до осені взагалі не діло
добре що є друг айтішник
будемо програму переписувати
***
листя спить
сука і
не мерзне
а ти спробуй
так само
позбутися колючих
кутів
холоду
літо без наслідків ага
хіба на перспективу
у тебе
босоніжки
із криги
[лазуритовий суп]
зварила для мене
камінь свого серця
нагодувала лазуритовим супом
із ложечки
як дитину малу
зварила і стала м'яка
ніби глина необпалена
тісто з лазуритовим шамотом
посудина з дорогоцінними очима
стрілками підведеними
кулінарка від бога
із ложечки нагодувала
як маленького хлопчика
чого ж тепер дивуєшся
що в мене поцілунки
дитячі
[8848. вірш не про те яка ти солодка]
запах цукру стає відчутним лише коли цукру багато
чому тоді шаленію від тебе лише коли тебе немає
чи коли тебе так мало в моєму чаї
подумав про гори
уяви собі цукрові гори
наскільки вони були б солодкі
і фальшиві у своїй метафоричності
кримські гори цукру уаааххахах
карпати цукрові іііхххіхххальпи
хіхальпи суворовохххпікикавказькіліманджаройобтвоюматяньшань
солодкими горами вимірював любов до тебе
аж допоки на гімалаї не видерся
зрозумів
солодкий чай ненавиджу (хіба з похмілля)
а недавно й узагалі
кока-колу зеро
зафаворив
[гідроенергетика]
закохані ріки течуть навспак
повертаються до витоків –
величезних озер які їх наповнюють
тоді гідроелектростанції припиняють роботу
і світло вимикається
клац – і темно
люди у засліплених будинках починають шалено кохатися
здивовані метелики завмирають біля згаслих лампочок
йтиму слідом за річкою
прийду до озера-витоку
а там –
ти
і з одягу на тобі –
лише вірші мої
[пам'ять]
язиком рахуватиму
крізь оксамитову шкіру
твої тонкі ребра
запишу на руці
точну цифру
краще перестрахуватися
бо знаєш
останнім часом
така пам'ять стала
хуйова
так
краще перестрахуватися
тепер головне
прощаючись
руку з цифрою
у тебе між стегон
не забути