Ігор Мітров «тут»
Дата: 30 Жовтня 2018 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Ігор Мітров (Всі публікації)
Редактор_ка: Антон Полунін | Зображення: Maureen Abood | Перегляди: 1792
Ігор Мітров – поет, лiтературознавець. Нар. 1 вересня 1991 р. Закiнчив КНУ iм. Тараса Шевченка. Лауреат лiтературних конкурсiв «Гранослов» (2015), «Смолоскип» (2017), фiналiст «Молодоi Республiки Поетiв» (2016). Вiршi публiкувалися в антологiях i перiодицi. Готується до друку дебютна книжка «Голландський кут».
[тут]
безмежно – тут
безперервно – тут
безнадійно – тут
польова миша
в ямі спить
гекон на останньому сонечку
гріється
перед смертю
не виспишся
перед смертю
не нагрієшся
перед смертю
лише
сушена м'ята
в секретній кишенці
м'ятих
штанів
***
оси і мухи
з серпневою люттю в наточених жалах
беруть у кільце
в'яжуть мертву петлю
навколо очниць повних меду
навколо облич повних цукру
навколо наповнених серпнем по вінця
голів
дивлюсь
дві блискучі зіниці
з-під твого чола вилітають
мішаються з натовпом
зараз
смертельно ужалять
і миттю впадуть на розпечену землю
дві мертві краплини
сухого дощу
***
коли сонце назавжди сховається в надрах землі
коли закиплять увостаннє всі води
і охолонуть навіки
набувши твердої удачі
і заковзають ними
веселі комахи з людськими очима
і залишать на кризі слова невідомої мови
тоді я прокинуся
і розпахну всі фіранки
розписна
заморожена
гідрія
***
зовсім нутро
заяложене стукотом лютим
іржавих кинжалів
зелене повітряне дно
розквітає твоїм
арґелітовим поглядом
я
посміхаюсь і ґрунтом
порошаться білі зіниці
забиваються ґрунтом
ніздрі вологі
ґрунтом
витікає із рота
ритмічна
зелена
малина
***
у той день коли небо до решти
розплете свого сірого светра
на нитки дощові
коли змерзне
блакитне і голе
аж до посухи в ногах
поміж пальців його заблукаю
гукатиму на допомогу
ніхто не прийде
всі давно уже
зламане гілля
в ярузі заплаканій
темній
німій
сяду у тіні п'яти
і навіки засну
неначе засохла калюжа
посеред твердої дороги
неначе загоєна рана
нитка дощу
на холодному горлі
***
коли я востаннє
гуляв цією вулицею
тут була художня
галерея
а тепер
сходинки у
рідку
спину
вулиці
зламану
негарну
і
соболине хутро
поміж бруківкою
проросло
***
горбаті вулиці засіяні
вічнозеленими австрійськими
будинками
вертикальна річка
долиною хребта –
тягнеш сонце
у наплічнику
зачепився оком
за тролейбус
ніби до кінського хвоста прив'язаний
поволікся односторонньою
осінню
на головній вулиці
у місті чернівці
смердить
горіла
проводка