Володимир Ковальчук «Диско-комбайнер»
Дата: 21 Квітня 2018 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Володимир Ковальчук (Всі публікації)
Редактор_ка: Ніна Паламарчук | Зображення: Harry Stooshinoff | Перегляди: 1787
Володимир Ковальчук. Народився і живе в Житомирі. Учасник літературних об'єднань «Оксія» та «Квартира 10». Друкувався на різних інтернет ресурсах, в «Бандерштатній» антології та альманасі «Нова проза». Переможець «Малахітового носорога 2017». Учасник Kyiv poetry lab 2018.
* * *
Важке повітря сьогодні
Наче арматура
Красивий як печаль вітер
Жене на мене металеве військо
Я настромлююсь на нього
По саме осереддя
Продовжую йти
Тільки в горлі наскрізь
Стирчить прапором самотності
Арматурина вітру
Відчуваю там фантомний біль
З того разу як майже не помер
Через те що подавився простим м’ясом
І в очах потемніло немов під водою
Я не думав про тебе
Просто не хотів померти смертю дебіла
А тепер я йду
Вагітний залізом вітру
Як дитиною розпачу
Яка в будь якому випадку народиться мертвою
* * *
Постає як спогад про старий фільм
Хата що раніше пахла хлібом та затишком
Знервована бабуся
Ще тоді жива
Я на колінах
Сльози несправжні як моя свобода
Схлипи схлипи
Буркотіння то не я не я
Не я
Спогад недавній тоді
Давній немов психотравма сьогодні
Кажу не треба
А він підпалює траву
І гасить
Ногою
А потім змійка від нього тікає
Не встигає загасить ногою
І пішло поїхали
Егей запрягайте хлопці коні
Лісу половини немає
Не назбирала сусідка ягід бо втікла
Бо ж сонце впало
Немає лісу
А я кричу то не ми бабцю то не ми
* * *
Навколо тільки
Три кольори
Жовтий червоний зелений
Під пресом ночі
Вони сплющуються
Поступово рухаючись до мене
Перед моїми очима тільки
Незвідана земля
Я піонер
Першопроходець
Мене благословив пастор
Не відкриваючи вуста
Незвідана земле
Я прийшов до тебе з хлібом
Хоч зустрічаєш мене
Полем диких гарбузів
Прошу
Зігрій мої сни
Веди мене зеленими рушниками джунглів
Тримай за руку
Незвідана земле
Попри воюючі мерехтіння кольорів
Пейзаж №2. Липи.
Маленька князівно остерігайся
Тих місць де лип багато
Не зважай на заклики
Їхнього цвіту
Та розповідь про озеро
Озеро яке не бачить
Сторож що квіти продавав
Першого вересня
Яке не видно з твого
Сьомого поверху
Не заходь в нього
Навіть руками не торкайся
Аби перевірити чи тепле
А липи цвітуть
Лиш по кісточки
Духмяні духмяні
Лиш по колінця
Батьки гукають вечеряти
Піднімаєшся до квартири по спинах
Несформованих коханців
Бо сходи тато підірвав
Іво Бобул долав відстань сидячи
В кімнаті
Іво Бобул годував птахів
Своїми легенями щоб пісня линула
Ген-ген
Під його аудіокасети твої
Дідусь та бабуся кохалися
Декілька діб
Засинай маленька князівно
З думками про озеро
В яке рано чи пізно
Пірнеш з головою
Пейзаж №6. Серпневе поле.
Водограєм диско заливало
Салон автомобіля
Освіжало наші голови
Водій каже
От добре їм
Написали дві три добрі пісні
Викарбували свої імена в ліфті пам’яті
А ось мій дід комбайнером був
Стільки зерна змолов
Хто тепер його згадує
Відразу уявляю кремезного вусатого чоловіка
Стоїть біля свого вірного супутника
Комбайна
Від поверхні друга
Відбивається безліч сонячних променів
Стає схожий на рухому
Диско кулю
Освітлює великий
Танц майданчик поля
Зліва танцює жито
Навпроти застигла в очікувані пшениця
Прагнуть всі побачити того відомого
На три колгоспи
Диско-комбайнера
Він з’являєтся
Осідлавши дику машинерію
Немов вершник
Немов Бог
Не траплялися рівні йому
Граційні
Вправні
Тому заслужено отримав
Диско-королеву в червоній хустці
Тому заслужено отримав цього вірша
Аби пам’ятав його ти
Аби пам’ятав його я
* * *
Андроїди житимуть вічно
Наскільки вистачить дротів
Наскільки вистачить батареї
Він ліпитиме горщики з мікрочипів
Він ліпитиме коників
Для нього мій старий плеєр
Кроманйонець
Музика – ревіння мисливця
Перед вбивством здобичі
Я ж птеродактиль
Що літав за допомогою слів
Збиваючи плитку з будівлі
Котра падала листопадовим листям
Андроїд колисатиме мене ніби дитину
Співаючи старезну баладу
З довершенням промовляючи
01000100010001
* * *
Хто тепер нас гуляти буде виводити?
До лісу такого зеленого
До лісу такого щирого
Не йди до Нього
Йому і так там не сумно
Безліч співрозмовників
Цікавих та таких як Черенчиха
Пам’ятаєш спідницю не повернула
Забудькувата карга
Ще скажеш їй це
Проте пізніше
Стара плакальниця
Остання плакальниця полісся
Лежала на підлозі
Лівим вухом до дошок притискаючись
Що ти слухаєш стара?
Вставай
Рученьки свої виснажені піднімай
Неси тіло важке до ліжка
Підлога холодна
Просимо
Без тебе пташки не літатимуть
Лис курок не крастиме
Черешня за хатою не вродить
Для нас світ такий глибокий пропаде
Піднімайся просимо
Голосили голосіння.
* * *
Проґавили
Його появу
Поки розводили овечок
На території закинутого тролейбусного парку
Поки вирощували картоплю і огірки
В теплицях які зробили із трамваїв
Маленька
Робокоп наш Ісус
Ми його навіть не розіп’яли
Просто здали на металобрухт
Він немов той гицель
Відстрілював всіх злих
Гицель із снів
Про котрого я завжди
Не розповідав
Той що полював на мене
Я дворняга
І покарання мені смерть
Бо він закон
Цитував великого Суддю Дреда
Нашого поводиря
Якому терпіння і на три місяці не вистачило
Які ще в хріна сорок років?