Василь Карп’юк «Глінтвейн дорогою на Говерлу»
Дата: 25 Вересня 2017 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Василь Карп’юк (Всі публікації)
Редактор_ка: Іван Кулінський | Зображення: www.shutterstock.com | Перегляди: 2307
Василь Карп’юк (нар. 07. 06. 1988 р. у с. Брустури на Гуцульщині) – поет, прозаїк. Автор книжок «Мотлох» (2010), «Brustury» (2011), «За руку з черепахою» (2014 «Ще літо, але вже все зрозуміло» (2016), «Глінтвейн дорогою на Говерлу» (2017) та низки публікацій у періодиці. Твори перекладалися англійською та польською мовами.
˜
а я собі спав спав
прокинувся — тебе нема й нема
мов би очі рукав
заховала твої сліди зима
і я вигукую: мов агов
мене питають: чого кричиш?
а я кажу: загубив любов
вони блюзнірсько: всього лиш?
і я шепочу: де? ти де?
а ти без слова тебе ж нема
а сніг не спиняється рівно іде
можливо ти й є зима?
а я собі спав спав
і снились мені твої сліди
за ними хистко але ступав
куди простуєш? а хоч куди
˜
таке ж красиве тіло твоє у цій старій ванній з облупленими стінами
добре що стіни такі паршиві а то б можна подумати, що глянець
і перса твої зроблені у фотошопі й підмальовані сонце троянди піна
а так — все реалістично і принадно в цій огидній кімнаті де ти — її рана
адже кімнаті жахливо боляче бути такою і мати тебе в себе в нутрі
така красива зі своєю сестрою водою лише їй вільно тебе торкатися
і як ти ступиш на підлогу? хто і чим наважиться твоє тіло витерти?
чи хтось наважиться зайти в ту воду і після тебе у ній скупатися?
˜
вечір сідає на дахи будинків
сон сідає на твої повіки
спи засинай коханий синку
у цьому червоному літі
вітер куйовдить твоє волосся
вітер куйовдить твою усмішку
щоби міцно спалося
ледь похитує ліжко
колискову тобі співає вітер
тато підбирає слова найм’якіші
та хіба можна із втомлених літер
писати хороші вірші?
вітер куйовдить твоє волосся
вітер куйовдить твою усмішку
щоби міцно спалося
ледь похитує ліжко
˜
дуже сумно бути самотнім о шостій ранку
нема кому передати захоплення тою красою
що бачиш і чуєш довкруж
і о шостій ранку з чаєм із чайника
який сам не вимикається
тому й зі смаком пластмаси
походжаю між високих сосен
і шукаю поглядом хоча б когось
хоча б найменш близьку світоглядно
людину з якою в повноцінний день
не хотілося б і до розмови ставати
але зараз хочеться хоча б тої людини
щоб було кому сказати
доброго ранку і який гарний ранок
і як багато втрачають ті
що в цей час все ще сплять
та казати нема кому
і марні сподівання на ранкових жайворів
і марно комусь пізніше про все розповідати
все одно ніхто не повірить
бо ніхто не вміє вірити в такі ранки
˜
...де могили наших поетів?Василь Голобородько
кажу:
був на могилі поета
молився за упокій душі
чую:
ніякого поета там не було
одні кістки
а мо’ й без них
кажу:
але ж на хресті писало
такий-то такий-то
український поет
і роки народження та смерті
чую:
писало то й писало
багато чого може писати
а поет коли помирає
то його вже нема
тіло є а його нема
кажу:
а де він міг дітися?
хіба пішов до Бога
чую:
у Бога вже є один Поет
а решту Він скеровує
на книжкові полиці
кажу:
ага то бібліотеки книгозбірні —
це такий рай для поетів
чую:
це таке пекло
рай — коли їх звідти
забирають
˜
ще осінь
лише в понеділок почнеться різдвяний піст
але слухаю авдіозапис різдвяного богослужіння
і вже ми’ на голову падає радісний сніг
а разом із ним пречисте благоговіння
я звідси ніколи нікуди не зможу піти
я з цього Різдва й з коляди протяжної під скрипку
сокоти її в пам’яті — кажу собі — сокоти
це все що ти можеш найкраще уздріти крізь шибку
крізь квіти морозу й сніги на подвір’ях й горбах
шубовсають діти з колядою до кожної хати
зоря вифлеємська цвіте у цих дітлахах
тобі ж залишається двері їм відчиняти
і хоч ти вже виріс із цього Різдва як із куртки
що на виріст була у тринадцять тому до колін
та воно вросло в тебе і справді ніколи забути
не зможеш його і не схочеш
чого?
ну бо ні
˜
глінтвейн дорогою на Говерлу
я зневірився в естетиці й полюбив найближче —
те, чого ніколи не дістати з діжі дитинства
трунок гріє
стає легше говорити але не думати
і точно — не йти
я люблю те
що вже не відповість взаємністю
бо ще жодне минуле не казало «так»
скільки б йому не освідчувалися
а на гору зовсім близько
ще трохи й буде вершина
але далі дороги нема
як і сенсу вертати назад