Марічка Сташко «Про страх бути жінкою сьогодні»
Дата: 14 Червня 2017 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1749 | Коментарів: 0
Автор_ка: Марічка Сташко (Всі публікації)| Редактор_ка: Ніна Паламарчук | Зображення: Марічка Сташко
Марічка Сташко – народилася в Івано-Франківську. Навчалася у ЛНУ та КНУТКіТ. Кінознавець, викладала курс теорії кіно у Львівській школі кіно ім. Дієго Марадони. Перекладає з англійської, зокрема поезію Сільвії Плат.
Про страх бути жінкою сьогодні
У понеділок у приймальні у гінеколога
нікого не було
зовсім нікого
я це добре пам’ятаю
була спека
моє дихання слабшало
і
замість повітря
простір заповнювали
мої
первинні статеві ознаки
нікого не було
потім прийшла вагітна жінка
минуло якихось чотири-п'ять хвилин
три-чотири-п'ять
хвилин
і
вона говорить'
краще вже ходити отак в холод
бо зараз зовсім не знаєш
куди себе подіти
хоча й тоді не найкращий час
бо тоді
занадто багато верхнього одягузанадто багато верхнього одягу кольору чорногозанадтобагаточорного
1. А на початку
нічого не було
простір був порожнім
і в спеку
горизонт аж розтікався
як коли дивитися крізь дзеркальце
зроблене нашвидкуруч
зі слини і будь-якої травинки
зі слини і
виношування людини у спеку
зі слини
і виношуваннялюдини в холод
виношування взагалі
автобус рухається
від цього руху листя тоншає
і його зелені серцевинки
і його жовті вигорілі краї
чорніють від тиску і спеки
автобус рухається і я чорнію до країв
я чорнію
чорнію
коридор насувається на повіки
я ще тут
але моя черга підходить
і я йду
мене ведуть в кімнату з відчиненим вікном
і там я роздягаюся перед відчиненим вікном
хоча одяг лишається на мені
я стою умовно роздягненою і готовою до процедури
я стаю
перетворююся
з просто жінки на жінку під час процедури
у гінекологічному відділенні
мої руки
ноги
голова
шия
груди
зараз є неважливими
моя природа ховається глибоко в мені
моя сутність десь там
її не відчуєш ні коли дивитимешся
ні навіть
коли торкнешся
вона
замкнена у колі власного кровообігу
чорна
'
виконана за всіма канонами
нового часу
деталь
*
2. (сім) чи вісім разів згинаю пальці у пошуках землі
сім чи вісім сімчивісім
аж до безкінця
безслівно але голосно як опік
чи те що ніяк не згасне
я маю руки і це мій дім
я тримаюся ними за світ
ми з ними як дерева
липи чи вільхи
щось що має коріння
щось
що є корінням
я(к) батько і мати
‘мій голос змінює форму
мій голос повертається до початку
до отвору
до ру(к)
якщо перше слово правильне
перше слово мама
вода рухається ніби через двері в чорноту гущавини
зтрах
що мама помиляється коли пише
страх що мама
що мама
()
руки занурюються все глибше
якась дивна музика
там
я віддала б тобі море
але у мене лише земля
під нігтями
*
там за рікою
вони тримаються за землю
як за спогади
чи
горизонт
погляд втрачає відчуття погляду
з ревінням закритого дихання
між
двома словами
між тим
як рухаюсь
і тим як стою
як потяг перед відправленням потяга
там
незчисленні дерева і перекинуті столи
у закладі швидкого харчування
терпкість піднебіння
повторюється
і триває
занадто довго
там
за рікою
я знайду свою душу
вже тиху залишену на час і забуту
я знайду свою душу там за рікою
і ріка упадатиме в неї
як Тибр упадає в Євфрат
чи зливається з Євфратом
двома рукавами
у низов’ях
і гирлах
навперемінно
прийди за мною напровесні
і ми будемо купатися
у ріках
і жити у ріках
і станемо ріками
там