Елла Євтушенко «дерева»
Дата: 30 Січня 2017 | Категорія: «Поезія» | Автор_ка: Елла Євтушенко (Всі публікації)
Редактор_ка: Євгеній Півень | Зображення: golancourses.net | Перегляди: 3126
Елла Євтушенко – поетка, перекладачка, музикант. Народилася в Києві, вивчає французьку мову і літературу в КНУ ім. Тараса Шевченка. Перекладає сучасну французьку поезію, зокрема Венеру Курі-Гата. Співає в рок-бенді Drunk&Drowned та різних електронних проектах. У 2016 вийшла дебютна збірка «Lichtung».
незвичні форми буття звичних природних явищ
останнім часом здається що варто писати лише про природу
про те як красиво контрастує темна фігура дерева з маревом міста на обрії
або як граційно воно простягло гілки в усі напрямки
наче не може обрати куди рости
а втім дереву і не треба обирати
або ось ці прямокутні різнокольорові клаптики землі
вони вже віддали все що від них хотіли комбайни і люди
і тепер спочивають під сірим абсолютно сірим небом
небом яке лягло животом на пагорб і звісилось над землею ж
певно воно прагне злитися з сірими ставками - відкритими ранами на шкірі полів
я таки повернулася сюди з людиною яку кохаю
ми споглядаємо ці незвичні рельєфи
незвичні форми буття звичних природних явищ
незвичні комбінації рослин
і все наповнено сенсом
кожне дерево кожен клаптик поля кожен пагорб кожен ставок
може тому мені і здалося вартим про них написати
цілий ліс невідомих нам назв дерев
що це за дерево - без кори?
питає вона
я ж стою і бачу людину без шкіри ім'я якої усі забули
якщо світ відображається у мові
для нас певні частини його - білі плями
як оця тисячі назв під нашими ногами
різнотрав'я слів яких ми ніколи й не чули або чули та не зможемо співвіднести із живою рослиною
а ще цілий ліс невідомих нам назв дерев
а серед них ще й такі без кори без шкіри
є люди які знають цю частину мапи досконало
вони розміщують таблички що губляться у бур'янах
а ще граються із цими назвами наче вони належать їм через те що вони їх знають
зрощують їх наче плетуть мереживо з живої нитки
на корі на стиках можна побачити шрами
каже він
я ж стою і бачу
химерно переплетених сіамських близнюків
це такі самі як те дерево без кори без шкіри
і їхнього імені ми так само не можемо пригадати
грають у хованки на нічній терасі
над Києвом котрий день нависає дощ
наді мною котрий день нависає розпухлим обличчям хмар століття що приєдналося до декількох років мого життя хвостом
серед крапель дощу трапляються краплі голосів стосунків поезій тому що з хмар проливається те чим вони вагітні
маленькі або просто дуже віддалені фігурки революційних письменників
падають вулицями вимитого міста плавають у калюжах грають у хованки на нічній терасі
і я проводжу відкритими долонями
по щоках вилицях скронях волоссю
і навколо виростають блідо-зелені дерева
з таких роблять папір для поетичних книжок
мовляв, поділитесь
ми прийшли до цих мертвих людей, прикутих до своїх могил, як невиліковно хворі - до лікарняного ліжка
чомусь переконані, що вони всі тут
у камені з вирізьбленими літерами
що вино, вилите в землю біля могили, потрапляє до них, і зробити так означає випити з ними
Шарль
змушений ділити цей тісний дім із матір'ю та ненависним вітчимом
Трістан
упокоєний під шероховатим надгробком і кущем
Семюель
якому ніхто нічого не залишив, навіть талончика метро
Ежен
який закликає молитися Не Знати Кому
ми прийшли до них як до старих друзів і принесли дешевого вина з супермаркета
прийшли розказати, що у цьому світі все так само
надто, нестерпно багато божевільних людей
що, можливо, на думку деяких із них ми теж божевільні
бо виливаємо в землю, пересушену спекою, поезію
у добровільному самообмані, що там є хтось, хто її питиме
деяких ми так і не знайшли
деяких навіть не стали шукати
може і нас колись ніхто не стане шукати
а може, як Жан-Поля і Сімону, напоять одним ковтком на двох
мовляв, поділитесь
мені наснилася піраміда
круглі фігури крон дерев
листя, згруповане в маленькі нерівні сферки
чіткі біляві прямокутники будов різного призначення
точки світла і лінії дротів що проходять через них
вони пропливають надто швидко за площиною скла і я не маю часу виміряти їх осягнути вписати у гігантське креслення у моїй голові
божественна геометрія
правильна юкстапозиція форм і фігур на тлі координатних осей землі та неба
і я
вектор у цьому графіку
піднімаюсь вище і вище
назад у стиснуте щільне існування
з чітким рельєфом і надто дрібними деталями світу навколо
вісь z горизонт зламається відразу в багатьох місцях
зникне за надлишком об'єктів
хочу, щоб мені наснилася піраміда
майянська або ацтекська
хочу сидіти на ній як на сконцентрованій кількості всіх можливих форм
а навколо щоб був лише чистий простір
кола навкруг мене
тиша навкруг мене
спокій навкруг мене
noli tangere circulos meos
човник зник поміж дерев
ми посадили ліс - але тоді
про це забули, і мені наснилось,
як ми пішли гуляти за струмком
і як він нас привів до того ж лісу:
смарагдова земля, укрита мохом,
дерева білі - чи, скоріш, бліді,
немов з паперу вирізані; нам
хотілось їх торкнутись, та дерева
миттєво осипались білим снігом,
як тільки ми протягували руку,
і вітер креслив на вогкій землі
рухомі візерунки - наче час
кору дерев постійно трансформує,
і вирізьблений напис вже ніяк
не прочитати через кілька років;
так само біг струмок: адже вода
позбавлена прокляття пам'ятати,
тому здається, що вона весела,
бо понесе за течією човник
з паперу, який ти з собою взяв,
який постійно ти з собою носиш,
але ніяк не можеш відпустити;
а потім той потічок відхилився
від стежки, човник зник поміж дерев,
і ти сказав: "як лячно", - я взяла
тебе за руку, мовивши: "не бійся,
цей ліс належить нам, і хижаки
тут з'являться лиш за твоїм велінням";
і ми ішли, вдихали кольори,
раділи співу крон над головою,
і вийшли на галявину, але
уже стемніло, і лише зірки
сміялись дзвінко високо у небі;
і ми сиділи, і пили вино,
робили інший човник, розмовляли,
і посадили ще нових дерев.