Ігор Мітров «холодний дім» | Публікації | Litcentr
20 Січня 2020, 03:37 | Реєстрація | Вхід

Ігор Мітров «холодний дім»

Дата публікації: 06 Січня 2017 о 13:25 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1071 | Коментарів: 0
Автор: Ігор Мітров (Всі публікації автора)| Редактор: Сергій Стойко | Зображення: Amar Dawod


Ігор Мітров - поет, літературознавець, член НСПУ. Народився в 1991 році в місті Керч Автономної Республіки Крим. Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (2016). Фіналіст «Молодої Республіки Поетів 2016». Учасник літературної формації «Літстейдж» (Київ). Публікації в журналі «Київ», газеті «Літературна Україна», часописах «Мистецькі Грані», «ТекстОver», на ресурсах «Літфорум», «Litcentr» та ін.



***

завтра уранці
ще й треті півні не встигнуть
налякати бездомних собак
сонце не встигне повстати
зі снігової могили
я вийду з холодного дому

я перетворюся на вовка
втечу в чорний ліс

я перетворюся на ліс
і небо протну
і кров потече
і закричать з переляку
прозорі жінки
на узбіччях твердої землі

я перетворюся на жінку
і зваблю усіх хто не спить
вберу в себе сім’я
холодне як сніг
плодитиму мертвих дітей

завтра уранці
я зникну назавжди
лишивши в холодному домі
стос непобачених снів


***

в цьому світі
де відстані міряють
помахом крил хуртовини

де трупи тепліші
за всіх разом взятих
живих

де пальці
холодні як лоно байдужої жінки
стискають горлянку
і сонячний крик
задихається в прірві нутра

якось прозорого ранку
звір крижаний прибіжить на поріг
скребтися в застуджені двері

піду відчиняти

стану білим
потім прозорим
потім нічим


***

що за звір завиває вночі
серед покинутих
зраджених сіл

голос його
мов рука
на горлянці порослої дубом гори

тінь його
ніби дорога
якою хіба що
раз на сто років
сліпий подорожній пройде

і зникне ген-ген
неначе метелик
у чорній долоні


***

в цьому лісі і вітер навік заблукав
в цьому лісі палають звірині стежки
і мурахи втекли
і лишай не росте
лише ти

ти береза стара
із кров’ю без смаку й без кольору
навіть землі непотрібною

жодна пташина
навіть безкрила
гнізда на тобі не зів’є

лиш інколи з хащів приходить
людина з могилами замість очей
пити твоє чорно-біле життя


***

білі замерзлі долоні мільйонами пальців
стискаються у кришталевий кулак

ти побачиш його серед зір
єдиний у світі

схожий на лиця
усіх хто пішов

одночасно
і одноманітно



0 коментів

Залишити коментар

avatar