Олександр Авербух «рядовий що міркує у напрямку болю» | Публікації | Litcentr
20 Січня 2020, 03:44 | Реєстрація | Вхід

Олександр Авербух «рядовий що міркує у напрямку болю»

Дата публікації: 28 Грудня 2016 о 09:59 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1112 | Коментарів: 0
Автор: Олександр Авербух (Всі публікації автора)| Редактор: Євгеній Півень


Олександр Авербух – поет, перекладач. Народився в 1985 р. в Луганську. З 2001 року жив в Ізраїлі, з 2015 – докторант кафедри слов'янскьких мов та літератур Торонтського Університету. Публікувався у журналах «Двоеточие», «Воздух», «Октябрь», «TextOnly», «Зеркало». Автор поетичної збірки «Встречный свет» (2009).



+++

східна сторона м’якого океану 
та він забув у замішанні ляснути 
по-офіцерськи чоботом в чобіт

фігура вищого пілотажу
каже що літак перевертається 
навколо напрямку польоту

умерти не своєю смертю
це завжди хореографічна партія

гіллячки слів гнуться під вагою війни
та він затрусився всім нутром захопленого простору
дихання що огорнулося парою 
мовбито лише тепер йому живеться

рятівна рідина ллється під шкіру 
великою масою перістим потоком 
випромінюється пам’ятью
білою іржею будить мене 
холодний дотик

це відчуття що виникає при стиканні шкіри з 
не ріже – лютує
де мій оскілок клекоче 
хрестоцвітом на губах розквітає
кришталевим соромом 
заляпаним болотом і кров'ю горить


+++

рядовий що міркує
у напрямку болю

не має наміру
робити щось 
бути десь

його влаштовує 
непоборний потяг

дзвонити у двері

поки надщерблена куля пам’яті 
обертається навколо себе

він зажмурюється 
та нарешті відчиняє


+++

востаннє
коли нас було двоє

похапцем 
поверх нічної сорочки
ти накинула щось наопашки

ми дріботіли у темряві
гуркотіло наче посуд зривався з полиць

клубочок диму вдарений вітром
залишив позад тебе місце
звідки ти перестала існувати

я не зупиняюсь
боковим зором – 
ти лежиш у багнюці
на тобі різні черевики


+++

я дзвоню тобі 
до того міста де
тобі дев’яносто три
цей сигнальний підвісний інструмент 
у вигляді порожнистої 
зрізаної знизу груші 
в середині якої підвішене серце

кожного разу я записую 
нашу розмову
нашу останню розмову
серед цвіту яблунь
гру світла на посинілому обличчі

я ступаю на м'який килим 
мертвого листя
де позбавлена руху
така далека від життя
ти нарешті стаєш невиразною


+++

передмова до щастя
добре слово в світі сирота
все це підтверджує факт 
що в ядрі самотності
діють велетенські сили тяжіння

нібито сам навколо себе 
стаєш центром нападу 
та нерівномірно окремими періодами
тебе затягує на довгому голосному

але після певного зусилля
обертів ведучих коліс
він відновив здатність свідчити

жах зображений на кам'яних бабах
вигнанець встає із темряви мовлення
у нього кілька хвилин 
лагодити великий звук життя
що ніколи не долітав
до його в'язниці



0 коментів

Залишити коментар

avatar