Василь Карп’юк «Люди, які вже повмирали» | Публікації | Litcentr
25 Серпня 2019, 23:17 | Реєстрація | Вхід

Василь Карп’юк «Люди, які вже повмирали»

Дата публікації: 25 Серпня 2016 о 10:30 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1391 | Коментарів: 0
Автор: Василь Карп'юк (Всі публікації автора)| Редактор: Євгеній Півень | Зображення: www.raleighcoffeecompany.com


Василь Карп’юк (нар. 07. 06. 1988 р. в с. Брустури, Івано-Франківська обл.) – поет, прозаїк, драматург. Автор збірки вибраних творів «Мотлох» (2010), поетичної книжки «BRUSTURY» (2011), збірки віршів для дітей «За руку з черепахою» (2014), есеїстики «Ще літо, але вже все зрозуміло» (2016) та низки публікацій у періодиці. Твори перекладалися англійською та польською мовами.




* * *

ще мить і небо впаде, так густо-сіро нависло.
але я слухаю пісні Назарія Яремчука і п’ю каву.
така погода дуже добра для кави. 
і що небо впаде – не страшно. 
воно ж м’яке!
а ще захотілося заримувати якусь лірику, 
але це вже зайве. 
в такому віці конструювати не годиться. 
інколи буває – ллється.
але не зараз. 
хіба небо заплаче. 
вже цього досить – «заплаче»! що за епітети?!
вже давно не плаче!

а Назарій Яремчук співає. що було – відбуло.

у нас колись поламався телевізор,
тому дивитися недільну програму вітань 
всією сім’єю йшли до нанашки. 
він у тій програмі теж співав. я його добре знаю. 
а потім був останній виступ. 
він навіть присів на сцені, бо вже не міг стояти. 
бо був хворий. але співав. йому було важко співати. 
як це: «важко співати»? 
хіба можна співати, коли важко? 

ми так дивилися. він так співав. була неділя.


вірш про прибирання

спочатку треба наважитися, адже це не помити чашку від кави
адже чашку від кави можна й не мити, якщо одразу заварюєш другу

дуже не люблю, коли потребується негайне виконання
тоді всередині мене прокидається маленький Довбуш і каже: нє, ніфіга
такого виконання потребує чайник на роботі
бо якщо одразу не запарити каву й не накрити горня тарілочкою
то запариться погано й кому треба така кава?
а вдома інакше, бо чайник закипів – і молодець! – але поспіху нема, 
все одно зараз буду заливати каву окропом у турці й заварювати

так і з прибиранням: не можна просто взяти й поприбирати
потрібен відповідний час і настрій. налаштування. музика або кіно
можна пива зо п’ять пляшок. і тоді ти вже все робиш. плавно й виважено
ретельно. маєш певний ритм. відчуваєш, що процес органічний

потім ще хтось заходить в гості й ти ганяєш гостя по хаті:
там не можна, там щойно помито, а там підметено, а там брудно…
але це друга дія вистави. після антракту так і має бути


* * *

це вірш про Ярослава Ясінського
старого, може й сторічного поета
який живе на Циганському горбі і організовує фестиваль імені Квітки Цісик
але якось було так, що ми йшли з цього фестивалю 
з Богданом Ославським до його Великої Кам'янки
яка розташована в кількох кілометрах від Горба
то була ніч і Ясінський показував нам дорогу
ми передавали один одному дволітрове пиво і йшли швидким кроком
нас – два двадцятирічних і один сторічний
але було настільки темно і так швидко йшли
що годі було зрозуміти кому саме сто


* * *

мешкаю у Франківську неподалік озера
он воно! якихось сто метрів
в проміжку: дерева трава пішохідні доріжки

вийшов зранку на ґанок з чаєм і книжкою
тихо спокійно майже безлюдно
але чутно багато пташиних голосів

майже як вдома у селі! – думаю
і навіть як хтось проходить неподалік
то очі рефлексивно відриваються од сторінок:
хто ж це по моїй території гуляє?

але ні! всього лиш майже як у селі:
ніхто з прохожих не вітається: слава Йсу!


* * *

раптом захотілося писати всі слова з великої літери
і говорити всі слова з великої літери
і ставитися до всіх людей звірів речей у цьому світі –
з великої літери
бо всіх їх Ти створив Господи
і того пса що не знаю його імені
і те дерево що не знаю його породи
бо у всіх воля Твоя


* * *

щойно був на виставці прикарпатського живопису ХХ сторіччя.
кількадесят робіт, написаних саме в Косівському районі.
гарні ліси, гори, водоспади і люди. найбільше людей.
жінки і чоловіки; жінки з дітьми; старі чоловіки.
і всі вони прекрасні. майже усіх знаю, хоч не знаю нікого.
та люблю, як найближчих родичів. навіть ліси, гори, водоспади 
так люблю. лиш думаю: а хто намалює мого прадіда Михайла 
із закрученими вусами, який не вийшов із ХХ сторіччя?



0 коментів

Залишити коментар

avatar