Олег Коцарев «В активному пошуку» | Публікації | Litcentr
19 Жовтня 2019, 05:20 | Реєстрація | Вхід

Олег Коцарев «В активному пошуку»

Дата публікації: 11 Квітня 2016 о 11:11 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1010 | Коментарів: 0
Автор: Олег Коцарев (Всі публікації автора)| Редактор: Антон Полунін | Зображення: Олег Коцарев


Олег Коцарев - поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився 1981 року в Харкові.

Автор поетичних книжок «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, спільно з Тарасом Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». 

Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу» та міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври». Співупорядник антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)».

Стипендіат резиденції Міжнародного будинку письменника і перекладача у Вентспілсі (Латвія) в листопаді 2015 року.



СТРИПТИЗ

на другому поверсі у вікні
вчаться жінки танцювати стриптиз на пілоні
а через дорогу
на зупинці
з них бере приклад пакет целофановий –
крутиться навколо стовпа крутиться
в надії пожвавити почуття
тролейбуса
що нявчить уже зовсім близько
на повороті


В АКТИВНОМУ ПОШУКУ

Ти знаєш,
ти вранці вдягаєш
костюм нескінченних крижинок,
щоб хтось захотів розтопити,
щоб кожна крижинка
збігала водою,
оголюючи,
уповільнено,
ніби нитка спадає
із вушка голки.

Ти знаєш,
ти вранці вдягаєш
плащ із вогню
та ртутну маску веселу,
щоб хтось захотів притиснути
тебе до стіни, скляної, холодної,
щоб, примерзнувши,
спостерігати
вічну хвилину, дві, три, чотири,
як вікна під хмарами
сніговими
дзвінко виблискують сріблом.

Ти знаєш.
Ти завжди вдягаєш
вогника
на нескінченно мокру гілку.


***

Солдат на вокзалі пив воду,
А десять сухих дерев
Гойдалися на перешийку
Між зеленолистих водойм.

Солдат на вокзалі пив водку,
Й плита мармурова була
Пахуча і тепла,
Немов дурепка
У синьому платті в метро.


МІСТЕЧКА БУЧА І ГОСТОМЕЛЬ – КОХАЮТЬСЯ

зимові комашки
мудрують
над водяним скелетом каналів

спадаючи в цю улоговину
не раз
озирнешся
потім з літака шию повигинаєш
упершися лобом
в ілюмінатор із міні-сніжинками
ще раз поглянеш на карту
і остаточно впевнишся
що два містечка –
Буча і Гостомель –
кохаються!

диви-диви
він сірий кіт очеретяний
вона зелена кішка
що зійшла зі стіни снів веселої

диви
як вона задкує на нього
а він зводиться
на задні лапи
і земля трохи дрижить
і вода у каналі сміється
і сосни шумлять сильніше
мов дуби у старому маєтку
і ваги на базарі
показують щось не те


***

Лілія і акація –
літа стрункі маяки
в повітрі, в землі,
в минулому й передчутті,
і до них підбігає кішка,
складена з двох половинок –
чорної й білої.

Ти би добряче здивувалася,
ти би вкрай здивувалася,
якби взнала, що я
йду тут набережною
і просто так
співаю
твоє прізвище
і ще
і ще
і ще,
і я теж навряд чи повірю так просто,
що ти десь там
домальовуєш
мій портрет,
темний,
як лілія і акація
уночі,
темний і оксамитовий,
як берег над невідомістю.



0 коментів

Залишити коментар

avatar