Олена Степаненко «Лист полковника Потапова»
Дата: 19 Лютого 2016 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1421 | Коментарів: 0
Автор_ка: Олена Степаненко (Всі публікації)| Редактор_ка: Марія Банько
Олена Степаненко (Прилуцька). Поетка, авторка збірок «Передчуття Авалону» (1999), «Коротка меса на друге пришестя Данте» (2002), «Третя Атлантида» (2005), «Четверта радість» (2014). Друкувалася в антологіях: «Дві тонни», «Антологія Смолоскипа», «Сновиди», «Соломонова червона зірка» та ін.
Лауреатка літературних конкурсів «Смолоспип» (1-ша премія) та «Гранослов». Співорганізаторка мистецької ініціативи «Війна і Слово», активна учасниця різноманітних творчих акцій та фестивалів. Переможиця поетичного слему 5-го Міжнародного фестивалю імені Міхася Стральцова (Мінськ, Білорусь). Вокальні цикли та хорові твори на вірші Олени Степаненко та музику Ірини Алексійчук виконувалися у країнах Балтії, Польщі, Німеччині, Італії, Канаді, Нідерландах та Іспанії.
Лист полковника Потапова до донни Анни,на який все одно ніхто не відписавЩозими приходили греки палили ТроюСмажили на багаттях сємки зефірки конейЗасинали в тунелях метро заростали дітьми щетиною і травоюА на весну не пам’ятали хто я і що зі мноюНа плацкартній полиці з болящою головоюХто-небудь бога ради дайте мені закуритиСкажіть мені що це за станція придибенція рестораціяВимийте мені рота з миломЗніміть номерок із пальця…Картонний такий синій…Але я тебе упізнаюНавіть через повіки на стерильнім столі у моргуНа вокзалі столиці мордоруНа базарі Троєщини - себто ТроїХочеш - я буду твоїм піонером-героємДругом заклятим ніжним буду сестроюПалаючою сосною балакучою купиноюШилом у сраціТим, хто дмуха тобі на вавку у раненім пальці –Дозволь мені просто – стрічати тебе із праціНосити сердечні рани твої як ранціРобити твої домашні завдання –О донно Анно!Донна моя субмарино АнноМоя валері-Анно, мій сибазон-вікодинСерце сіпається п’яним циганомУ тонкій мотузці судинЗнаходжу м’яту цигарку затягуюся глибокоСонце встає чомусь не із того бокуЯ не хочу більше жити одинА ще більше - аби ти залишалась самоюПодай мені праву рукуІди за мноюПоклади мене біля водиНапої мене гасом кетчупом крейдою лимонним сокомЧас вичавлює насНа зморшкиПлутає гарантійні строки -Сонце щодня встає не із того бокуАле бачишгреки пішли а значитьзима сходить на пси.Ось моє серце -Бери його і несиПігулкою під язикомЧи гумкою від трусівПросто бери це серце -Чуєш?Бери це грьобане серце!Неси.***А у цій зимі в небі цім в інфекційній палатіВіта з новим годом усіх Дід-матрос, борода із ватиЗаточка в кишені обвислих треніківЗабльований тєльнікСпить зі своєю онукою дивиться тєлікХодить переважно під себе,Але взимку - ходить і в людиКаже - раніше не було з вас нічого путньогоА на завтра тим більш не буде…Але нате вам олів’є хамон зльхкім паром пару шкарпеток плазму(Я піду покємарю пока на вашому унітазі…)Є у Діда-матроса і брат-близнюк, Дід-матрасМає червоного носа носить в мішку фугасІ так само як Дід-матрос - він дума про нас повсякчасОсобливо коли гоп-стопить таксівки опівночі десь на ТроїІзвінітє, каже - гроші підуть на помощь дєду-гєрою -Он за нас воєвал потєрял ногу руку і глазОтвалілась пєчєнь…Ну ви ж знаєте цю страну… а лічицця нєчєм.І отак собі день іде, ніч іде грудень минає січень -А вони усе лічацця чимось алкоголічним…І здається цей карантин у країні триватиме вічноКоханий - давай з акваріума зробимо батискафІ випірнемо з балкона просто в діру у ватяних небесахУпадемо на дно - на самісіньке, денне-деннеДе лиш риба-бог повільна і достеменнаЇї скелет з кришталю а замість ока люстеркоВона знає усе про всіхВона збира наші сльози в маленьке цеберкоА в цистерну наші гріхи.У неї залізний сміх:Один за себе і сам - за усіхПересадим її через порігПересадим її через порігПересадим її через порігНасиплемо їй цукерок, вина і проса -Хай нарешті жене і Діда матраса і Діда-матросаХай дарує нам випраний чистий і новий-преновий рікІ хай потяг везе цих старих пердунів у напрямку соловківІ хай кожного пре,_______________як він з дитинства хотів