НОВИНИ КУЛЬТУРИ

Подзвін робітників

об труби

легко-легко

перелітає до дзвонаря над церквою,

й той починає

бити по натягнутих мотузках,

м’якою котячою лапою

по натягнутих усмішках,

звук такий рівний,

багаторівневий,

що допомагає

побудувати

кораблика із газети.

І кораблик пливе!

Оминає вири сонячні,

напивається течією,

залишає позаду аналітику,

відпускає до дна світську хроніку

і не пристає

до тих берегів марудних.

Смішно, корабрику, смішно,

що прогноз погоди на борті твоєму

здається комусь якорем,

смішно, кораблику, смішно,

що розмиті бризками

на твоїм вершечку

новини культури

здалися

піратським прапором.

ТІНЬ СОН

Чайки над автовокзалом

сміються

з усіх, хто боїться спізнитись,

а таких тут – майже

кожна і кожен.

Сонце зі срібла

від вітру холоне,

але затягує його в себе,

ніби швидкість – автобуси,

й тіні автобусів

смішні, як сни –

як сни, де балакає

людина із сирною головою,

сни, де рожевий носовичок

відривається від повітря,

сни, де тапок бежевий

стає мішенню.

Тінь – сон.

Тінь – сон.

Друга година.

Чайчині тіні

катаються, де захочуть,

небо невдовзі з’їде у темний підвал із водою

й повірить,

що срібло згасло.

ПОЛЕТІЛО

ну чого на жодній фотографії

не виходить нормальної зачіски?

мабуть, це небо її все куйовдить

воно кинуло якір

і так низько стоїть,

не підніметься

лише коло моря з’ясується:

якір був на пружинці,

й ось воно вже

полетіло

геть

АФРОДІТА

Гілки з розгону в вікна забігають,

троянда листопадова

катається від сміху по землі,

повітряні дракони прапорів

у море відлітають

чи з’їздять ліфтами.

Старанно хвилям змішуються

барви

і запускають вони зграї бризок,

як зграї рибок золотих,

що не змішаються з дощем,

і різкість краєвиду розмивається, мов берег…

А зранку на піску

лежатиме у грудках – хоч купуй –

скрізь

невагома піна.

Якби ви знали, із якого

- піску,

- води,

- трави підводної,

- загубленого хрестика,

- шматочків каменю (про нього думають, що то бурштин) –

народжується Афродіта!

КОМАШИНИЙ МІСЯЦЬ

місць уже позеленів

між хмар зросли географічні плями

дерева стали розколошканими

вазонами і бур’янами

комаха прагнула до місяця

хотіла опинитись у місячній владі

котила в його бік велике чорне колесо

з якого раз у раз

виходили ті самі постаті

дражнилися все ті ж слова

але вже трохи ближче до хмарної ковдри

вже трохи ближче

до рум’яного зеленого лиця

БЕЗ ЕРОСУ

Ніч запустила руки в волосся,

світло зірок,

їхній розмір

злякали лелеку, який випадково

прокинувся.

Ніч зводить пучки пальців

докупи,

і всі видовища сходяться

в крапки

на темнім невидимім обрії,

як у вири,

все стікається в архетипи –

дім, дорога та інше.

Дихає швидко дорога,

минаючи

дивно підсвічений

архетипний

край задзеркальний

розмитою рукавами музикою,

добре

темперованим шляхом

ледь бузкового кольору.

Слухай, дивись,

як розчиняється,

як відчиняється

все назустріч дорозі,

а щось убік відбігає поспішно –

навіть речі, що

видавались фінальними.

Й ось уже

еросу силове поле,

на диво,

лише туманом пахким

(ну, тим парфумом солодким,

пам’ятаєш)

ошивається

при підніжжі скель,

при повороті в ущелину,

при тому місці,

де водоспад

набирає силу свою

невідому, невидиму,

де на камені серед кіс його

виростає химерне

деревце.

Але довга строката пауза,

але майже вже стигле сонце

розпустить усі архетипів

кристали,

і знову можна буде почути

добре темпероване світло,

добре темперований запах,

знову під деревом буде від кожного листячка тінь,

знову кішка буде нахабна.