***

твій шарф

змінив кольори — 

не стало їм сталості,

всі змішалися,

ми змішалися,

щоб у старості

пожовтіти,

покритися корою

і тріщати,

фухкати,

рохкати.

а іноді,

рідко посаджені

грядками сивини,

булькати

про бувальщину

та непристойність,

бувалу в молодості

***

прозора засмага — нове віяння

вдихів і видихів зриваних

на часі листковім

ти сьогодні

собою видався мені

та направду

я й не знаю

як воно засмагається

від дихання

але це так легко

це так природно

як зірватись листку

і впасти

***

через сито дерев проливається світло.

я стою на краю квітня.

хочу раптом, повіки відкривши,

впасти в інше.

височінь від сині до пурпуру

прикрашає усе, пробуджує.

хай на цьому краю відбудуться

інші будні.

не минає-немає-не вміє-ниє

квітень цей — анемона зірвана,

що коли-не-коли виросте

в мріях

***

приходять і йдуть тіні

заплутались спогади у павутинні

зелений плед огорнув хвилею

навіки

нині

між книг копошиться фото

дивно живому мати себе за робота

марно власні збирати частини

собі

до рота

в єдине важко зліпити образ

хвилюється плесо цього озера

рукою стискаю його обережно

ти частка

ти ось де

***

(моєму батькові вслід)

Ти дав мені очі гострі,

а серце вділив м’яке,

піддатливе

і напрочуд

схильне твердо

іти на смерть.

у прикрість велику просто

вступили ми мимоволі.

Ти дав мені

очі гострі,

щоб часом

впивався погляд.

щоб часом хрумтіли кості,

а серце м’яке кришилось,

сипалося,

і потім —

лиш погляд

і тверда схильність

***

(коли хтось не лежить на поверхні —

є сенс у зануренні)

здається, її волосся

з вітру взялося.

на його кінчиках

колихається світло,

прямуючи за ним,

можна проникнути

у розгортання

,,,

це відкриття занурює

і манить вглиб.

хоч іноді бракує дихання,

слів і очей,

йти далі і далі,

де насіялись її корені

,,,

поверхня посопує,

не маючи під собою

ґрунтовності

***

листя незграбне

дитя листопадове

барви погасли

розбавились

туманом і плином

ріки темноденної

ніхто не зупинить

її повернутість

на зрізах дерев

виявляти знаки

незграбних дітей

листопадових

***

гріхи не відпускаються повітряними кульками в небо

не летять вигнанцями

не втікають хмарами

жевріють же вогнем що не здається

вітер топче їхнє тління здіймаючи вище і ширше

ніяк не збереш докупи

ніяк не зловиш випущене

живеш же із ним сажею трохи позначений