Юлія Гуз «як зірватись листку і впасти» | Публікації | Litcentr
23 Травня 2019, 14:06 | Реєстрація | Вхід

Юлія Гуз «як зірватись листку і впасти»

Дата публікації: 16 Грудня 2015 о 17:17 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 919 | Коментарів: 0
Автор: Юлія Гуз (Всі публікації автора)| Редактор: Іван Кулінський | Зображення: thisiscolossal.com


Юлія Гуз - житомирська поетеса. Після видання поетичної збірки «Врятована світлом» (2008) рідко наважувалася на експерименти публічних виступів чи публікацій. У 2008–2014 роках окремі вірші публікувалися в декількох часописах.




***

твій шарф
змінив кольори — 
не стало їм сталості,
всі змішалися,
ми змішалися,
щоб у старості
пожовтіти,
покритися корою
і тріщати,
фухкати,
рохкати.
а іноді,
рідко посаджені
грядками сивини,
булькати
про бувальщину
та непристойність,
бувалу в молодості


***

прозора засмага — нове віяння
вдихів і видихів зриваних
на часі листковім

ти сьогодні
собою видався мені
та направду
я й не знаю
як воно засмагається
від дихання

але це так легко
це так природно

як зірватись листку
і впасти


***

через сито дерев проливається світло.
я стою на краю квітня.
хочу раптом, повіки відкривши,
впасти в інше.
височінь від сині до пурпуру
прикрашає усе, пробуджує.
хай на цьому краю відбудуться
інші будні.
не минає-немає-не вміє-ниє
квітень цей — анемона зірвана,
що коли-не-коли виросте
в мріях


***

приходять і йдуть тіні
заплутались спогади у павутинні
зелений плед огорнув хвилею
навіки
нині
між книг копошиться фото
дивно живому мати себе за робота
марно власні збирати частини
собі
до рота
в єдине важко зліпити образ
хвилюється плесо цього озера
рукою стискаю його обережно
ти частка
ти ось де


***

(моєму батькові вслід)

Ти дав мені очі гострі,
а серце вділив м’яке,
піддатливе
і напрочуд
схильне твердо
іти на смерть.
у прикрість велику просто
вступили ми мимоволі.
Ти дав мені
очі гострі,
щоб часом
впивався погляд.
щоб часом хрумтіли кості,
а серце м’яке кришилось,
сипалося,
і потім —
лиш погляд
і тверда схильність


***

(коли хтось не лежить на поверхні —
є сенс у зануренні)

здається, її волосся
з вітру взялося.
на його кінчиках
колихається світло,
прямуючи за ним,
можна проникнути
у розгортання
,,,
це відкриття занурює
і манить вглиб.
хоч іноді бракує дихання,
слів і очей,
йти далі і далі,
де насіялись її корені
,,,
поверхня посопує,
не маючи під собою
ґрунтовності


***

листя незграбне
дитя листопадове
барви погасли
розбавились
туманом і плином
ріки темноденної
ніхто не зупинить
її повернутість
на зрізах дерев
виявляти знаки
незграбних дітей
листопадових


***

гріхи не відпускаються повітряними кульками в небо
не летять вигнанцями
не втікають хмарами
жевріють же вогнем що не здається

вітер топче їхнє тління здіймаючи вище і ширше
ніяк не збереш докупи
ніяк не зловиш випущене
живеш же із ним сажею трохи позначений


0 коментів

Залишити коментар

avatar