Ігор Мітров «батрахоміомахія» | Публікації | Litcentr
21 Травня 2019, 13:58 | Реєстрація | Вхід

Ігор Мітров «батрахоміомахія»

Дата публікації: 16 Грудня 2015 о 10:58 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1361 | Коментарів: 0
Автор: Ігор Мітров (Всі публікації автора)| Редактор: Сергій Стойко | Зображення: litcentr.in.ua


Ігор Мітров - поет, літературознавець, член НСПУ. Народився в 1991 році в місті Керч Автономної Республіки Крим. Учасник літературної спільноти «Літстейдж» (Київ). Публікації в журналі «Київ», часописах «Мистецькі Грані», «ТекстОver», на ресурсах «Літфорум», «Litcentr». та ін.



батрахоміомахія

[пролог]
1.
гарячі змії зграями заповзали у вікна музею
коли я сидів у кабінеті й змальовував архаїчну хіоську амфору
датовану шостим століттям до нашої ери
зморшкуваті обличчя бабусь-екскурсоводів були наповнені спітнілим сном
(ці обличчя важко було датувати
тож і малювати не було сенсу)

я малював 
щоб і самому не поринути в останній сон літнього дня
уявляв амфору античною ґетерою
(може це й банально
але зрештою недарма давні греки оздобили тару для вина звабливими жіночими обрисами)
я малював
і щоб не заснути - уявляв жінку
а щоб не збудитися - уявляв мертву жінку
(тверду й холодну - але збуджувався ще більше)

малював труп амфори
коли у двері постукала тиша 


2.
двері прочинилися
але то була не тиша
а патологоанатом ден
(deus ex machina)

(брат-близнюк археолога дена
який раніше теж працював у музеї
аж допоки не вступив у п'яну полеміку з геґелем -
полюбив уміст амфор більше за їхню форму
у цій полеміці він переміг

були часи
ми відчували себе героями троянської війни
хоробрими ахейцями під стінами шліманового звалища
а олена зосимівна
що поховала п'ять чоловіків
переляканими очима глипала на нас із віконечка музейної каси

та якось алкогольна паллада
наслала білу гарячку на аякса нашого часу
і він перебив ціле стадо глиняних овець
таврованих гераклейськими гончарами

із тих пір він - колишній археолог)

отже двері прочинив ден
він не був тишею хоча й дуже скидався
(не так звісно як на брата-близнюка
але їх теж часто плутали)
його обличчя
червоне та блискуче мов римська лакована тарілка першого століття нашої ери
світилося трімальхіоновою радістю
в одній руці він тримав мишу
у другій - жабу

 
[батрахоміомахія]
3.
із самого ранку почнеться війна
а ти п'яний лежатимеш у човні
і криво всміхатимешся мені
й вимагатимеш ще вина

ти не чутимеш пострілів над головою
й під ногами не бачитимеш мерців
розбитих зелених і сірих голів
не помітиш із перепою

ранок згорить у пекельнім вогні
і обернеться море червоним вином
і нечутно твій човен піде на дно
і ми з тобою в човні

твої руки затерпли і очі скляні
всихають на сонці немов медузи
ти тягнеш на дно усіх своїх друзів
і ось ви уже на дні

і ось ви уже на дні
бичок перелякано кліпає оком
ти не братимеш участь у тій війні
бо ти вже пісок

 
4.
із тих пір як медея вбила своїх дітей
боги послали на неї прокляття
відтепер із неї постійно
виповзали миші
й вистрибували жаби
ще в утробі вони ставали ворогами
бо разом їм було затісно

миші повзли правоніж медеї і шикувалися
жаби стрибали лівоніж медеї і шикувалися
починалась війна у якій не було правих і винних
війна у якій не було правих і лівих

тут були лише сірі й зелені
навіть люди сірі й зелені

земля поринула в хаос
 

5.
посеред світу
воїнство люте
суворі полковники
ріжуть повітря
злими очима

зуби скриплять від напруги
земля під ногами
люттю розквітла
сурми гудуть

тріснуло небо
сонце тремтить
починається бій

 
6.
жаби люблять мишей
люблять до гордості
люблять до святості
до лісової пожежі
і звірячої цноти

перед очима спільного світу
миші злягаються з жабами
миші та жаби
як одне ціле
на пристрасті хвилях
народжують море
сіро-зелене

мокра і зла
аморфна дитина
ковтає човни й береги
вилизує сцилли проміжність
збочено піниться в центрі землі
в лобному місці
світу рідкого

 
[одіссея]
7.
я не пам'ятаю як ми опинилися на цьому човні
сірими руками мисів берег обіймав бухту
здається ми пили щось дуже схоже на грузинську чачу
бо наш човен направлявся на південь
і ми нічого не могли з цим подіяти

на всіх берегах вирувала війна
ми бачили її з моря
і не втручалися
з нами були
жаба і миша

і колишній археолог ден

 
8.
ти ще чекаєш на мене медеє
ти ще виходиш ізранку на берег?
питаєш у власних богів - де він?
кого ти носиш у круглім череві?

мою дитину? дитину моря?
чи може зґвалтованої колхіди?
хто майструватиме їй ґодорі?
чиїм вона крокуватиме слідом?

вода пожирає розпечений берег
вітер гуде у верхівках кавказьких
війна вилізає із твого черева
засіває кавказ військовими базами

не чекай на мене медеє ні!
бережи для дитини всю свою ніжність
колхіда в огні
україна в огні
твій чоловік
- біженець

 
9.
здавалося ми наближалися до берегів колхіди
здавалося вітер гнав наш човен прямісінько до окупованого сухумського порту
сонце стріляло по мішенях водяних кіл
зблискувала водорість по той бік зеленого дзеркала

у такий час треба підкоряти верхівки моря
сказав ден (той що патологоанатом)
і роздягнувшись догола жбурнув себе в пику води
о якби вода була людиною
вона б упала на землю із роз'юшеним носом
звісно потім підвелася б і дала здачі
але це неважливо 
бо вода - не людина
хоч і п'яна
вода хитається й гикає
зелений і шершавий язик заплітається

 
10.
сонце стріляє в мішені
кіл водяних
падають замертво
трави морські

сонячні зайчики
з ока ув око
стрибають

сіро-зелена веселка
небу бинтує
розбитого лоба

човен самотній
посеред чорного
моря

ловить вітер
спраглим вітрилом
[deus ex machina]
 

11.
усе закінчилося так само раптово як і почалося
маленький хлопчик грався з рушницею
рожеві рученята ковзали блискучим дулом
пальці блукали слизькими від масла металевими стежками
і раптом один із них ослизнувся і з криком зірвався у прірву
та йому пощастило - він зачепився за чорну гілку що стирчала зі скелі
гілка подалась униз але не зламалася
натомість удалечині щось бахнуло

тієї ж миті почався каменепад

каміння рясно поливало діл
живцем ховаючи і мертвих і живих
і ненароджених
сірих і зелених
воїнів

а жінка вагітна
у домі навпроти
упала на килим

у череві в неї
вмирала війна
крізь пуп витікала
сіро-зеленою кров'ю

допоки над прірвою
палець рожевий
висів

(deus ex machina)

 
12.
смійся і плач підступна медеє
ти нагороджена богом довіку
у твоїм череві сотні дітей
маленькими лапками нутрощі смикають

від болю кричи навернись в православ'я
услід за зґвалтованою країною
бачиш три дурні по морю плавають
це аргонавти що тебе покинули
усе покинули

 
13.
гарячі змії знову кублилися музейними залами
засохла жаба знайшла прихисток у надбитій амфорі
мертва миша оселилася у гнилому плінтусі
бабусі-екскурсоводи спітніло спали над недов'язаними шкарпетками

тільки трьох арґонавтів нещасних
більше ніхто не бачив
і недомальована жінка
з горя у морі втопилась
(хоч була мертва й до того
мертва холодна й тверда

пенелопа)

 
[епілог]
14.
креусо
ти теплий пісок
на березі пантікапею

твій ясон
на понтійському дні
холодний пісок

твої діти ясоне
поруч з тобою
зелені
і сірі

більше ніколи
не буде
війни

2015


0 коментів

Залишити коментар

avatar