Олег Коцарев «Записки з життя чистотілу» | Публікації | Litcentr
22 Вересня 2019, 11:38 | Реєстрація | Вхід

Олег Коцарев «Записки з життя чистотілу»

Дата публікації: 17 Серпня 2015 о 10:36 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 1394 | Коментарів: 0
Автор: Олег Коцарев (Всі публікації автора)| Редактор: Дмитро Авер'янов | Зображення: www.litcentr.in.ua


Олег Коцарев - поет, прозаїк, журналіст, перекладач. Народився 1981 року в Харкові.

Автор поетичних книжок «Коротке і довге» (2003), «ЦІЛОДОБОВО!» (2007, спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), «Мій перший ніж» (2009), «Збіг обставин під Яготином» (2009), «Котра година» (2013), «Цирк» (2015), «Плавні річки» (2015, спільно з Тарасом Прохаськом), «Чорний хліб, білий кит» (2015) та збірки оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого». 

Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного, часопису «Кур’єр Кривбасу» та міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври». Співупорядник антології «Українська авангардна поезія (1910-1930-ті рр.)».



ЗЕЛЕНІ МУХИ ТВОЇХ ЗЕЛЕНИХ ОЧЕЙ

я тобі подобався.
приятель навіть чув,
як ти казала, що «хочеш моє тіло»,
і це в мої 15, у твої 17,
коли ще лазив по будівництву,
над яким небо крутилось,
коли ще з Сашком і Тьомою
катались на гойдалці,
над якою небо рівно дихало,
уявляєш?

тебе звали Юля Зеленова,
і колір очей відповідав прізвищу,
ще можна згадати
брунатну куртку,
біле волосся
чи як ти підходила до гойдалки,
сміялась і питала
сигарети в мене,
а зелені очі,
мов зелені мухи,
бігали твоїм обличчям.

того вечора ти була зі старшими хлопцями,
на яких уже починала
задивлятись тюрма недалека
через одну зупинку електрички,
вони вирішили
обшукати мене з друзями
на предмет цигарок
(знову ці цигарки!
не було на вас аналітика, психо-),
але ти сказала,
показавши на мене –
«я сама його обшукаю».

і обшукала.

не витрачала часу
на дурні непотрібні кишені,
де могло лежати
хіба що забуте насіння,
на шкарпетки, де часто
багато хто й справді ховав сигарети
(знову –
тема-
для-
дослідження),
ні, ти одразу взяла рукою
чуттєвий центр мого тіла
й тихо тримала його,
щаслива,
як кожен митець,
щасливий вдалим своїм експромтом,
цілий світ на мить
зійшовся в цій точці,
а мухи твої зелені
вже не бігали –
але швидко летіли вперед!

так, я точно тобі подобався,
поза сумнівами.

якби знову тебе побачити,
я показав би тобі! –
що замість гойдалки
тепер за яблунями стоїть мангал,
іржавий і спалений,
як танки, що їх стали часто
показувать по інтернету,
розповів би,
що Сашко став Свідком Єгови,
й шукати цигарок
у нього більше немає сенсу,
що пустир, якому так пасувала
твоя брунатна куртка,
перетворився на автостоянку,
а на торці гуртожика твого
намалювали
шістнадцятиповерхового футболіста
(й скажи спасибі,
що не Шевченка),

зате
колір вечірній ліхтарний
провулка
лишився той самий,
і запах трави з бур’янами хвостатими теж,
з підхмаряним пузом вечора,
й так само замислено
пливуть через нього
мухи мої
чорні,

і я сказав би:
«Юлю, в тебе нема льодяника чи цукерки?
точно нема?
а якщо знайду?»


ВИКЛАДАЧКА ЛІТЕРАТУРИ

я сьогодні приніс тобі
на лекцію
віддати
твої вірші
які ти дала почитати
сиджу
одногрупники лиш головами хитають
«як вона на тебе дивиться»
ти звісно не дивишся
твої вірші лежать коло мене на парті
ти розповідаєш про концептуалізм
верхня сторінка віршів
тепер така пом’ята
нагадує місяць –
уся в кратерах
і в сухих рудуватих морях місячних
соромно буде повертати
тільки одне втішає:
не сумніватимешся
що я їх таки прочитав


ҐОЛЕМ
Олександру Моцару

Коли
Каббаліст і алхімік
Сергій Тюпа
Гойдався в ліанах ранкового метро,
Йому відкрилося,
Що сусід його,
Котрий трапився тут у вагоні,
П’яниця з будинку напроти – 
Це Ґолем.

Досить бо ж подивитися,
Якої хорошої глини
Колір шкіри його,
Які повільні, цілеспрямовані
Й тупі рухи його,
Як він зараз почне бурувати,
І як дивиться
Косо та невидюще.

Ввечері у садку
З неба зсипатиметься
Зоряний алфавіт,
Сойка їстиме абрикоси,
Нічний метелик їстиме вишні,
А Сергій Тюпа
Викличе
Ґолема.


НАЙКРАЩИЙ СЕКС

години зникали
співаючи гами
й вона йому зібралась писати:
«Дякую!
Це був один із найкращих сексів
у моєму житті!»
але
хм
«один із найкращих сексів» -
це якось незграбно
це якось неграмотно
може – «чи не найкращий секс»?
але тут якісь образливі сумніви
«найкращий секс» -
перебільшення
«цей секс – серед найкращих»
зовсім не годиться
думала-думала
так і не написала

він теж
їй написати збирався
але розумієте
побачив
діда з цементною бородою
й про все забув
що ж після такого напишеш?
а потім
взагалі
заснув в автобусі
що їхав відремонтованою дорогою
й тому їхав так м’яко
аж навіть водій
місцями
піддрімував

мабуть
коли сумніваєшся
хапайся за перше означення
тоді ми принаймні всі
запам’ятаємо
твій один із найкращих сексів


ЧИСТОТІЛ

Я ріс у старому дворі закритому,
де слів завжди було менше, ніж діла,
просто тому, що нема з ким говорити –
тож стіна знущалась, а вишня жаліла.

Я вичавлював із чистотілу сік
і в пляшку його,
мов алхімік,
цідив,
на молоко збирав гроші
весь рік
для котів смугастих і чорно-білих видів.

Кущі малини ішли десь щоліта,
долали,
долали
всі перешкоди,
а я вигадував пальцем в повітрі
казкові країни, міста й народи.

Ось півострів поважний,
на ньому зазначено
дві країни у вічній війні й незгоді:
тут – Котяччина, там – Собаччина
і Мангустан від них збоку,
на сході.

Цвіли битви,
казкова тремтіла земля,
корабель зачерпував ложки столові,
я крізь двір пробігав натхненний –
і глянь:
потік історії щиро
ховав ріки крові,

як відома вовчиця своїх дітей,
тож бій тривав
і тремтіло торжище,
за моїм домом вишня пускала клей,
на моїх картах
палець був гострий, мов ножиці…

…Мої сусіди, невчасні свідки
драматичних історій,
в повітрі написаних,
ви вмерли,
ви з’їхали
туди, звідки
до нас далеко,
мов
з казкових висілків,

а я високий тепер,
майже у чверть акації,
чекаю з фронту новин і відчуваю, наче
у вибухах, наступах, втратах, реляціях
тепер я живу в країні Котяччині!

…Безхмарні дощі з зіркового пилу,
ялинкові прикраси
з мангустанського тилу,
так густо блищать, я з них п’ю вгоріло
сік
найсвіжішого чистотілу.


***

Дерева, що повиростали у дивних місцях –
На карнизі,
На даху,
У вікні
Чи в чиїйсь лункій голові,
Вони знову привертають погляд,
Вони знову гойдаються,
Недосяжні.

Ти можеш піти
І поїхати,
Можеш видертися на останній поверх
Будинку із затишної
Червоної цегли,
Вийти на дах, що спускає
Хрусткі поцілунки заліза,
Й дотягнутися майже
До дерева,
Котре росте на карнизі
Перед вікном замурованим,
Відчути себе переможцем.

Але назавтра знову
Дерева,
Які виросли в дивакуватих місцях,
Вони знов не дадуть тобі спокою,
Знов непотрібна рама із дерева
Закладеного вікна
Відтінятиме стовбур
Чорним нотним станом,
Поки ти їх усіх
Помічатимеш
Тихо,
Поволі,
Але неодмінно –
Ніби це крижане молоко,
Налите
В гарячий келих,
Щойно почина
Через скло
Передавати
Перші секунди
Свого дзвінкого холоду.


0 коментів

Залишити коментар

avatar