/те неможливо спинити – 

клекіт безумнозмудрілих повсталих природ/

з лона в тобі

ще гірке ючи!

тече верба! тіч!

ї стовбур' зоверг ї кора водує

й плюскує жоло й гуща

міг оге до яй тисно

віддá!  о відда  йже

страх! о прийми а прийми

безуміючи мỳдри!