Ріка відсіче пуповину,

Виходячи з нетрів струмка.

У мізках розчистить стежину,

Лінивому дасть копняка.

І серце, затягнуте туго,

Стріпочеться рибкою в ній.

Губами вихоплюєш друга

І всотуєш простір тугий.

Рухомі надводні рослини,

Столітні тривкі гробівці

Дзеркально підкоряться плину,

Щоб збитися на манівці.

Непевні місточки змією

Проковзуються при ході.

Біліють печери над нею –

Рукомиша схили круті.

Рибалки, млини, перехожі

Купають свій погляд у ній,

Та раптом прокинутись може

І сам водяник навісний.

А потім на греблі зустріне

Загублених серед стихій

Якоїсь погожої днини

Пригожий Антоній святий.