у водоспаді
На Різдво Клена
Біжу босоніж за
скаженою бабою.
Хворий, бідолашний, білий-білий.
Будь-що-буде, вивертаюсь піною
у водоспаді. Ховаюсь у вереск
бурелому холодної води.
Яке благословенне вариво!
Кричу: Блаженний, бравіссімо!
Зникаю у вариві під бряжчання
гарячих літніх валунів.
Раптом блиснула блискавка,
влучила в буєр і виникла жар-птиця ,
перед очима серед скель - поет Влад Клен.
Блакитно-синій, свіжий.
Каже:"В затишок веди мене."
Аврал! На усіх автострадах
альбатроси крутять над скаженим
місто-бабиськом ліві і праві спіралі,
серед яких впізнаю гіперболічні,
Архімедові, Галілеєві, Ферма.
Аніяк, обмежують Клена кривими Ламе.
Вернигора, Клен радіє і танцює
на атласі вінницької бруківки.
Підходжу до ар’єргарду незримих.
Аби-то агресія, - засмажений бульвар
скажених баб із фаршированих автохтонів.
Анічогісінько, в очах Клена арка аврори.
Повний абзац! На балу тушкованих беладон.
Ось і замовлення: дичина з авангарду
тільки без салатів та сирів,
фруктовий суп, жарке з рябчиків,
плов з фазанів, голубці з омлетами і грибами,
солона шинка, судак, ікра, лосось,
чорна осетрина, смачна форель, качка,
заливна індичка, паштет з курчат,
холодець з гуски, свіжа куропатка, -
все це прошу подарувати Владу Клену
на його тридцяте день народження.
Аще допишіть десерт з язика
для барвистого запорізького лірика,
йому все це вистачить на сильну мову,
а ще настачить духовних сил,
щоб підводити струни величної Ліри,
від якої одужують навіть скажені баби.
Гірко, проте сьогодні танцює ансамбль
алюмінієвих янголяток
на ПЛАЦІ СВЯТОЇ МАРІЇ.
В ЧЕСТЬ ВЛАДА КЛЕНА.
* * *
живі вітри і вирій зірки
з-під крил летять дзвінкі пісні
під мрії тільки віщі сили
під рими тільки світлі сни
хвиля вітрів і трепет сили
пісня пісень вирій живих
примхливо волю запалили
блаженні зорі тихих віх
дивись дивись сонце з криниці
і дід і баба сива біль
біліє вир світліє зримий
вік волі рай не пережить
віщі пісні співають діти
насущний хліб і зорецвіт
засіяні воскреслі ниви
слідами горними від бід
на втіхах долі почманіли
хитливі діти на ріллі
журавка світом сиво-білій йде
тихим раєм вічний рід
в
райдузі раю
був я у раю
райським яблуком
турбував сагу
тихим райлуком
я люблю сагу
люблю сагу я
люблю я сагу
сагу люблю я
дзикучу луну
бреньком яблука
я люблю луну
луну люблю я
в затінку краю
де гілля линва
білим рай-блуком
тільки ти була
Кам’яна баба
мадам драпянка ай
мала яса
свята дратва ай баба кам’яна
балакала раба в лямках та в лахах
ай надна зваба на каган краса
в’яз-Байда грав на страх та й задарма
загадка майстра в яслах брала час
як стара пам’ять правда знала жар
жага шпарка як зрада в час братання
на ярмарках ямська наш крам пряла
а рай на вартах чах в палацах в брамах
бай насаджав на палях шлях та плач
казка стара в святках валялась ясна
ця правда в нас як чарка захалявна
наш брат вставай валандайся на звабах
в лавах гранчаста баба гвалт зняла
така як вдача слава кам’яна
жвава на час як варварка благальна
гарячка жадна на гаразд як жага
наслалася на шлях як шана
на запах зрад в смарагдах хмар
* * *
Звіддалеки живі жита.
І кам’яні баби нетлінні.
І тиха трагіка життя.
І невимовно довгі хвилі.
Грайливі пасма околясом
на арфах сивих лопотять,
зірвавши довгим викрутасом
золоту ясочку-свіять.
Чи то живі богатирі?
Чи то лише архангели?
Звели золотокрилі ясла
над ясенами Волопаса.
Яскраво виразні світи
свіжі багаття розвели.
І неокрає за мости
все небо очі зволокли.
* * *
То
- повний абзац! То - прикид абажурних очей.
Прикол - алгеброїдний - шал у дівчаток Абраша.
То - реп затріщав серед білих пустель і нікчем,
хоча випендрони - ніщо фраєрам із Кіншаса.
Дівчатка співають гламурно свої ша-ла-ла.
Ізгої розводять рожево-малинові роги.
О, рагуліссімо, - навіть і рейв без ля-ля,
під регалетто розколює примочці ноги.
Оце прибамбас! Ще й поц валютних порнух
своїй попелюшці плізоньки лиє понтово.
Чи криша поїхала, чи піпл загубив гострий нюх,
підняли Зімбабве і бембають Мамбу фартово...