Було тихо.

Я спав у кутку,

і біля мене

повзали скорпіони,

бо все що ти любиш –

має жало,

та ящірки,

тому що пращури

завжди поруч. 

Я виконував з ними

танок спокути,

а вони співали мені

лагідно й ніжно,

як Ісусові учні,

під час воскресіння

спасителя. 

Але очі їх

лишались сумними,

бо істина завжди сумна.

І я тихо помер уві сні,

а коли прокинувся –

зорі опинилися не вгорі.

Вони оточували мене скрізь,

тихенько подзвонюючи

срібними бубонцями

на тонких стеблах.