ЗВАБА СОНЦЯ
ЗВАБА СОНЦЯ
ліроема
мені говорять, що я
нібито виліпив свої вірші з прози,
але вони не знають, що я
кохаю сотню відьм,
щоб виліпити одного вірша,
від котрого йде диво.
*******************************************
я не розумію, чому мої слова
гудуть, як бджоли в сотах,
чому в них відчувається гіркий хміль,
хоча, здається, моє слово – це щільниковий
золотисто-жовтий полиновий мед життя.
**************************************************
Я – до води, а там тінь молитовно застерігає
про невиразну видимість земного тягаря,
я вертаюсь до воріт, і там тінь
за вікном у потойбічний світ.
Пропоную сісти на хмару-дирижабль,
я – блудний син, мені на крилах добре
переганяти соняхи та мальви,
катати у повітрі отчі кораблі
та вибивати із веселок скельця
для тих, хто задивився в далечінь.
***********************************
Не задихаючись, просто відчути
криволінійного променя дотик,
що зринув від зваби в хмаринках очей,
де грається білими тінями сонце.
Не відвертаючись, просто відчути
біль на осінній паперті фарб,
якими не відобразив погляд на сонце.
І, не вдивляючись, просто відчути
надмір і тяму творить неймовірне.
І вже не вдивляючись, просто збагнути
очі сліпі на опаленім небі.
І, все забуваючи, сліпо відчути
звабливу втіху твого кохання.
************************************************
Розкіш створює коханих жінок,
а інтимні почуття з них виходять тоді,
коли творять молодість, яка дружить
з примітивною мудрістю життя…
***************************************************
я не фарбую
чорно-білими кольорами
живих істот, котрі схильні говорити
з собою моїми віршами –
не фарби
акцентують інстинкти
вони просто іноді відкрито і свідомо
творять інтимні вірші
***************************************************
дивно, що вільного видно
у щирих віршах,
а тіло його видно в офіційних подіях
з близькими, котрі потрощили
себе просто в собі, аби жити, як лірики
що молодші від своїх пізніх віршів,
видно, що диво, бо видно світло живих.
***************************************************
мене дивують ті лірики
що сьогодні пошились в політику
а вчора були куди вільнішими
ніж зараз...
***************************************************
від
нього говориш і ниви хороші
бо хліб із вівсом не засіють пороші
дощ злитий до ніг твоїх під поріг
під клич і під зойки розвтілили сміх
цей
клич до охоти під виски солодких
бо поки ці хлопці оділи сорочки
у ложці води утопили добро
хай плавають крихти
в чорнилі на зло
з живого сміху під вітер тихий
цілком
можливо утоплять всі сили
і скорчать обійми бо злидні просили
отож бо в гопак між горби йдуть дуби
чи стрінуться очі причини й журби
під боком є хліб є дощі і є біль –
іди поговорим охмарена тінь
***************************************************
Повій
на чорну Україну хоробрий вітер.
Повій на білу Україну холодний вітер,
печаль
розпороши
мою.
Повій
та дай мені хоч світла,
спрадавна спить моя душа, як безпросвітна.
На німоту мою повий скажений віє,
нехай весна моїх садів посоловіє.
Нехай на чорних на полях вона наївна
подивиться мені услід, бо є невинна
свобода пісні.
Вий в степах останній вирій,
бо ще помреш серед повій строкатий віє.
***************************************************
Соломонове
слово – голос –
Коло сонць, довколо озер.
Волеславно, голосотонно
Соломонове золотослово!
Літослово і дивослово
громослово і гранослово
Слово знесене до Голгоф!
Ой, Господь, сподоби на слово.
Бо вогонь від кожного – логос
Соломоново вірослово.
Волеслово благослово
Доброслово горнослово
***************************************************
вже
було так вільно по росі
походити поміж полинами
не спинивши ходу на кургані
причастившись зорями в ночі
на дорозі чорній на морозі
шаленів я від своїх же слів
вже було пройдисвітів на возі
і ніхто й ніде їх не жалів
непритомним не дали молитись
хто в душі тоді не шаленів
чи
було так вільно по росі
походити поміж полинами
не спинивши ходу на кургані
причастившись зорями в ночі
***************************************************
Виключне
право оголошувати
мені війну належить тільки моїй совісті.
Без її згоди навіть президент України
не може відправляти війська в бій.
Це записано у спеціально обумовленій
резолюції про духовні повноваження,
прийнятій Конгресом Батьків у 1967 році
з подоланням президентського вето у 1991 році
і з тих пір має силу закону.
У цих щоденних умовах існування
біда моя виконує роль
своєрідного духовного «фігового листка».
І це ще не сама радикальна опозиція.
Одна з поправок до законопроекту
про духовні втрати моєї совісті
знаходиться зараз на розгляді у ВР:
хтось
передбачає наділення
президента України повноваженнями
наносити удари
по духовних союзниках ліричного світу
без обмежень.
***************************************************
На переконання правозахисників,
я
не маю право обдумувати вірші,
вони по суті дають усім моїм друзям
карт-бланш на проведення під прапором
«війни зі мною» будь-яких інформ-акцій,
не оглядаючись на звичайні обмеження.
Війна
з поетами є такою ж нескінченною,
як боротьба з розповсюдженням сонячних променів.
Звичайно, є люди, що намагаються
відстояти ліричні прерогативи,
але їх мало, і вони роз'єднані.
Ліричні
голоси
майже повністю приглушаються
номенклатурним хором забобон.
***************************************************
раз
у раз страждаю від рефлексій
і непритомнію від досвідів та знань
а це, хоч як крути, – не паралельність
осмислення вимірів – це своєрідний
шаховий пасьянс знайомих віршиків,
що
дзеркально вгрузли у вибілів,
де тонко порозібрана спіраль.
поважно вибиваю дур клавірів,
галіматнячим звуком розтріскую грааль –
тотожно цьому лакуну набиває
інтерпретатор цих відвертих слів,
і виникає сенсово грань утримуюча
мій варіант цього випадкового вірша
***************************************************
Маски
опадають повільно в Національній АкадеміЇ,
де не відчиняють двері у зоряну казку.
До речі, без маски шкідливо ходити
покрівлями гаражів академічної столиці,
а на грані вічних вікон ткати слова для творів.
А ви не чули: нове вікно Народної Академії
відкрите для новонароджених собак?
А я вже чув про це.
…………………………..
Сплутані горбаті пазли світанку
у кварталі надії-Пророчиці.
Вони
надійні і безглузді.
Підземні води затопили гербарій її доріг.
Куди їй плисти? Вона мусить літати на дахах.
Кохані, час настав! Наталка, Галина, Ірися, Антон,
танцюйте в уяві, як букви у творах Семенка.
Ось вам одіссея з Мамаєм у пошуках смертохристів.
А я не вивчатиму смугастих равликів
на тінях забутих предків
і не чутиму прокляття пророка.
***************************************************
Я вимагаю вивести з моєї Батьківщини
номенклатурні
війська.
І вважаю, закон номенклатурної війни є помилкою,
оскільки він дозволяє санкції,
спрямовані на знищення ліриків мого краю.
Моя вимога зводиться до того,
щоб заручитися згодою з совістю,
перш ніж по-райськи бідувати з нею.
Хрін хоче з перцем випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – ти чортючок!
По-чорному грають дуки і дудки.
Чимдуж виломують білі руки.
Їжте свій хліб, і чорта заріжте.
На шкурі хортячій кендюха ніжте.
Чи камінь у голову.
Чи камнем об голову.
Щаслива голота!
Живіє без сорому!
Ой, чок, перечок! Чарочки легкі.
Хрін з перцем хоче випити смерті.
Ой, цок, перецок! Чобіток-каблучок.
Ей, сядь, не танцюй – Ти дурачок!