пів подиху
Дата: 22 Жовтня 2011 | Категорія: «Вірші в прозі» | Автор_ка: Роман Штігер (Всі публікації)
| Перегляди: 665
впускати зненацька осінь на дно легені
мов гостей до спорожнілого серця
зім'ята постіль під розпашілими скронями
вже ніч під небом втомилася
вже місяць нахнюпився ріжками
і зранку мене будять до болю знайомі приголосні
я одразу ж впізнаю їх
хтось ступає невагомими поцілунками по м'яких зіницях
і я прокидаюся
так починається звичайний осінній ранок
зупинись на пів ліктя переді мною
світло спадає по віях картонних
аквареллю намазує простір вологий
виткані пензлем орнаменти твоєї статури
твоєї пластичності
довершена модель боголюдини що має дар розмовляти мовчки
колекціонувати відчуття
колекціонувати враження
колекціонувати думки
у цю мить ми лиш обоє і сповзають обої
по стінах строкатими сутінками
на околицях ще не гаснуть вуличні ліхтарі
що перемовляються короткочасними спалахами
можливо вони так розважаються
тонко відчувати присутність ніжності у твоїх руках
тонко викреслювати лінію твоїх стегон
що розсікають повітря ароматами свіжості
твої подряпини ще не загоїлись але
там щось таке живе що не дає тобі воскреснути
крізь нас пробігають безліч людей що не залишили
по собі жодного шраму чи опіку на поверхні потрісканих губ
і ти це добре знаєш
закипає вино у келиху
за ритмом і частотою серцебиття що створює завихрення
визначають чи воно ще придатне до пиття
нам треба ще трішки пожити
нам треба ще трішки зачекати
до наступної застиглої осені
до наступного на пів подиху
повільно світає а ми засинаємо
окремо одне від одного