не
Дата: 30 Вересня 2011 | Категорія: «Вірші в прозі» | Перегляди: 561 | Коментарів: 0
Автор_ка: Роман Штігер (Всі публікації)
іти проти натовпу у слід за ніким
просто рухатись і засипати час у глибокі шпарини бруківки
а може це такі шрами на тілі мовчазних вулиць
що інколи кровоточать від надмірних подряпин
які появляються під час осінніх злив?
не шукати знайомих поглядів чи рухів чи звуків чи запахів
не думати ні про що
не шукати тепла у глибинах бездонних кишень
не думати про те чи безкінечне полотно ще висить над чи уже під
не шукати і не думати
не
ця вереснева застиглість і незворушність
ковтає нас як пігулки одну за одною
немов у неї появилась прихована алкогольна залежність
але така що приходить зненацька мов повінь
ледь тускне тьмяне світло у моїх очах
у твоїх натомість нерозгадана до сих пір невідомість
щось тремтить мов роса на сонці
глянь уже гарячі зірки розсипались тобі на долоні
щоранку промивай ними очі і руки
зігріватись теплими подихами
пити вино невелекими ковтками заїдаючи чимось солодким
хоч інколи дивитись на небо трохи довше ніж зазвичай щоб
мислити глибше під товщею буденного погляду
думка породжує матерію
мені потрібен твій голос
мені потрібен той час де була тільки ти
але усі замки замкнено
усі дні викреслено
усі мапи змінено
запалюй цигарку на двох
будемо вважати спільним співіснуванням нашу з тобою
розлуку