про зависимость от... (того кто слабее. Было. Давно)
Стрибаю у висохлу калюжу.
Неіснуючі бризки розлітаються, вмиваючи по дорозі
носи сонячних зайчиків.
Беру до рук ще не пророслу насінину.
Накручую на палець своє руде, в перспективі
наступних двох діб, волосся.
Стан присутності в собі.
Альтернативи.
Плутаюся, яким ритуалом вибити тебе із голови
сьогодні:
....... сісти, та крутити в рукаї старезну
іграшку. Крутити до стану виносу мозку за рамки реальності.
...... А
може набрати повну ванну кипятку, так, щоб перетворити
всю поверхню шкіри, кожен перетин тканини на суцільний біль. І бовтатися у ній до
ранку. Випірнути у новий день із безлічі літрів крижаної, мильної води, по
поверхні якої плавають вбиті сни, що так і не мали можливості наснитися мені
сьогодні.
.........може просидіти всю ніч на бетоні прольоту
між східцями, маючи в компанії лише недопалок та чорного кота із
байдужими дзенівськими очима, навпроти моїх
- схиблених.
І промовчати з ним так невідомий відрізок часу...
про тебе .....
.........ще варто, мабудь, спробувати, як учора
влягтися на підлогу, оточивши своє тіло подушечками сухої, тхнучої спогадами
про літо, лаванди. Вхопитися за алюмінієву чашку із залишками суничного чаю.
І дивитися...
Спочатку в темряву...
Потім в сіру стелю.
А потім – в себе. Шаленіючи від того, що в мене
час від часу таки виходить зупинити потік хаотичних думок і провалитися...
....... можна, звісно, розкласти безліч чашок із
охолонутою кавою, розкидати навколо себе книжки. Усі існуючі в домі, включаючи
велику радянську енциклопедію.
І загубитися в текстах, літерах.
Відкриваючи навмання, дивлячись у першу ліпшу
строфу.
Виривати сторінки, скидаючи напруження. Повільно
та з посмішкою. І склеювати їх у зовсім іншому порядку... без логіки.
Так, щоб воно врешті склалося у Велику Радянську
книгу Мертвих. Але і в тій не знайти ритуалу, гідного допомогти позбутися думок
про тебе.
Врешті, зупинитися на одному-єдиному
чистому листі. Поставити на ньому 3 крапки.
Знесилено посміхнутись і
впасти на підлогу, розливаючи на килим із крішнаїтсяким орнаментом залишки
охололої кави.
......хм.. ще
можна взути старі капці. Вдягнути на себе нічну сорочку, схожу на літню сукню із
автентичною вишивкою невідомого змісту. І поплентатися міськими закутками,
допоки не зустріну якогось мимольотного перехожого
і не скину свій біль із очей в його очі...
Поглядом.
Засинаю, малюючи рефлексії на брудно-коричневих
шпалерах.
Ненавиджу ритуали.
Але
це единий спосіб захиститися від тебе…