Повзу... повз кордони власного світу...

Стою, на парапеті власного даху....

Плюю, власними силами на залишки можливостей,

Сміюся всередину відображення в чашці із осттиглим чаєм...

Здираю... афіши про розрекламоване завтра...

Ламаю... декорації із власного спектаклю...

Тремчу, витягаючи брехню із погляду,

Падаю під ноги своїй тіні, без огляду....

Оговтуюся.... від розуміня слизькості буття....

 Тримаюсь, за власні вигадки....

Слухаю подих вітру в прірві тиші, вируючий,

Хитаюся. Нарешті. Вийшло вмістити в себе все існуюче....