про чхання (на межі відвертості...)
Дата: 29 Жовтня 2009 | Категорія: «Потік свідомості» | Автор_ка: anka Brom (Всі публікації)
| Перегляди: 949
Світло спотикнулося через неметений бордюр…
Скрапає сум.
Повільним равликом
обповзаючи всі відчуття
сьогоднішнього дня.
Хворію…
На втому.
На страх недосказаності.
На самотність.
Одним словом, на сірість.
Чхаю…
Намальований світ над бард юрою
Зникає.
Чхаю (байдужістю).
Оточуючі здригаються
та йдуть геть.
Закутуюся у шарф
Кольору ранку, сплетений із резервів терпіння.
Тепло, але тісно.
З очей сльозоточить
Від надмірного чекання моменту
Коли стане сил
Зняти із себе маску…
Бордюр вбиває вітер…
Равлик виявляється змією.
Хворію… на втому…
Все інше – просто симптоми.
І найгірший із них,
Що нікому принести тобі варення….
І сказати: «будь здоровий»…
Хоча, зрештою, чхають лише від лоскоту…