Darum | Публікації | Litcentr
25 Січня 2022, 09:51 | Реєстрація | Вхід

Darum

Дата публікації: 17 Лютого 2015 о 16:53 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 910 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

…«гніву пречистого»… – Довго гнівили. Осад

випав – у сто еверестів. Печер тринадцять

зникло під осадом… Добрий зібрали посаг! –

Ріжемо вранці – для вовчика – по канапці.

Тішимо вовчика… Ситий – аж пере-! Вівцям

носить несправжнім їхні несправжні кості…

«Як так? Чому?» – питаємо кут, що вицвів.

Певне,  – бо вицвів, – знаємо, – але хто це

визнає-вимовить?

Тихі сумні харони

ледь бовваніють зі знань у горнятках зимних…

 

Заборони боронити нас, Хто боронить,

поки рука не втомиться й си не спинить…

 

 

***

 

… нащо ми, боже, не лікарські – кулеметні?

Нащо ми, бісе, – бісові лузер-зайди?

Марно ми знаємо добре, «warum die Maedchen»,

віримо здуру – в юд і що їм «… das Seine».

 

Кожному кожний – лялька – до дна граніту.

Кожному кожний – зайвий – гальмо на зайці…

Ключики щастя – від скриньок, для оксамиту.

Кульчики дива – брехні в кулястім танці.

 

Вишити килим – рунами зі шкірзаму.

Вижити замертво – в маренні… Синій орлик –

орковий, леле… Шкіриться! – наче замах

хустки – на дзеркало, леле, води – на хлорку…

 

Ладо на ладо ходить – аж вила виють.

Лялька об ляльку гріється – доки лусне…

Сосни скавчать у двері, і плачуть змії.

Точить казки суботні кропива. Тлусті

 

пустки по вінця лиють свята й дерева –

тихі, як дошки втяті, як душі божі…

Кесарю  – келихи. Леву – суцвіття Єви.

Зав’язі – заповідь… «Jedem…»… Бреши бріошшю,

 

домом і вогником, темряво! – стооманно…

Знаєм, warum, – darum! …Подарує орлик,

не-птах лазуровоколірний: хибний намір,

псячу приблудність і цвях у прокисле горло,

 

білу солому на подушці, тиху днину

(як перемир’я), сусідів – суцільний спокій,

поруч – пів-бублика сну і оглухлу спину,

подорож до відлюдників і сірокко…

 

Поки земля є, кожному – по землинці-

жменьці, по кульці холоду, по мурашці…–

поки каміння давнє відновить лиця,

поки охляле небо гранітні капці

 

скине в ламкий спориш, у скрижалі метрик

інших земель безлюдних, бо ця вже – хвора ж…

 

 

Справжні бувають, болю мій, тільки мертві.

Не доторкнешся лоба – хоч поговориш…



0 коментів

Залишити коментар

avatar