Риба | Публікації | Litcentr
05 Грудня 2022, 04:28 | Реєстрація | Вхід

Риба

Дата публікації: 23 Квітня 2014 о 17:49 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 947 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

…у задзьобаних зморшках повік атмосфери лаванд

і розтоплених лав, що чадять чи то гаром, чи воском,

ходить вранішня риба. Смугасто тече голова –

проковтнути пів-сонця надії та крихітний возик

                                            

поки  сонних людських безнадій – і зашклити хвостом

марний погляд небес, здичавілий, мов грушка – край світу…

І життя застигає, як змій – на деревах з кісток

яблунево-блакитно-туманних, що кисень косити

 

вчили кожна – сусідню, а вміли – хіба навпаки –

до глибоких подряпин на горлі, на горі, на корах…

І цвіли їхні рани – неначе в траві – слимаки, –

непомітно-повільно, в провальнім сезоні «угору»…

 

І розпалював люльку, мов лють, сивогорбий верблюд,

у небесній коморі припнутий до клямки на громі…

І, чекаючи дощ, люди лізли на руки теплу,

як у руки мовчання піску – золоті фараони.

 

На тонкім ланцюжку,  – лялька – ляльку, – розгойдував крик

блискавиці коваль блискавиць і солоного блиску

на сумирних обличчях, що, наче мігранти-вітри,

переходять кордони від «нарізно» – до «близько-близько» –

 

і впадають у дощ, як в пригоду – піти навпрошки

в пащу риби-веселки, шакальної риби-омани…

І болять їм незнайдені втрати й калюжні стежки,

як боліли б землі ще не зрізані зойки тюльпанів

до народження сонця…

 

А сонце? – спливає зерном

під підошвою граду й самотнім березовим димом,

що не тьохне у банку…

… ти знаєш, мені – все одно,

що прямуєм від ночі – у рибу, бо й правда, куди ми?.. –

 

чи в дерева із мертвих, чи в гойдалки з вітру? У віз

із лавандових щічок? На лаву із лави живої?

… так слимак загортає у равлик доконане «вниз»,

і з несказаних слів осипається вирок, як хвоя.

 

І змиває з плечей сухокрапля, трикрапка тремка,

наших бідних ляльок розуміння – з брехні порцеляни…

О, якби ти засліпло, повітря, що кожна рука

(а не потиск) тебе розрізає на морок плавцями!

 

О, якби ти зависла, о рибо з прадиких Понтів,

не гостинних для паростей  плоті, що прихистку просять –

між висот і глибин, дна і днів, мокрих лав і котів,

на півсонці надії, в мурашнику панік і див,

в пащах риб, що голодні до їхніх півмрій-павутинь

із лавандових любощів – і їм ніколи не досить…

 



0 коментів

Залишити коментар

avatar