Прогулянка | Публікації | Litcentr
17 May 2022, 07:33 | Реєстрація | Вхід

Прогулянка

Дата публікації: 01 April 2014 о 15:27 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 520 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

Прогулянка за щастям… Парк? Не парк?

Повітря, яблуневохвостий коник,

плелось ледь-ледь. Але хідник брикав,

немов пустун… Сновиди непритомні –

кущі  – підступно бавились людьми,

і це було чарівно-небезпечно…

Щомить, мов руку, подавала мить

котреньку мить – і вітерець у плечі,–

і хто би знав, куди він долетить…

 

 

*

 

…немов світлини, вставлені в струмки,

смарагдокрилі місяці вдавали

солодку змову верб… Цвіли гірким

чагарники воріт – у дні смагляві,

 

що в них сходимі стежки завели,

звели з імли – в імлу – ні сих, ні третіх,

та оселили  в хаточках малих:

вустах кропив, у скронях очерету,

 

у головах задумно-димних сурм

оркестру кисню, що на ситу воду

легенько дмуха… Пригортав росу

блакитний равлик млосної породи

 

людей, котрим тут  – задуха така,

що тріснуть мури шкір,  й інакшим світом

бруньки сердець розкриються… «Ти – край

крайнеба», – скаже вітер миті стрітень

 

травиці з перерізаним чолом

і тіла, що вростаю в душу глею,

лишаючись нелюдського… Чи гном

земним човном над’їде, чи лілеї

 

прийдуть на подих трав, чи жевжик-дощ

від ревнощів лине вітриську в зуби…

І буде ніч – у стежку. Й буде корч –

як другий свідок повні, що за груди

 

тримає час перетікання меж, –

аби не втік із парку, що дзеркала

й химерні дзиґи, і сріблясту креш

води явив отим, що заблукали

 

в деревах – і прокинулись в росі,

як немовлята цих дерев, – прозорі,

із місяцями незнання в руці,

ще не короткозорі, хоча скоро

забудуть…

 

…але змовники – ще тут, –

солодколисті  і смарагдовусті.

Ще очерет підказує: «чатуй!» –

воді… Вода вже сита. Вже відпустить

 

от-от – у вороття, в сильце воріт

між «є» і «Є» – де щастю тільки й треба –

здаватися… як лицемір-граніт –

у миті між небіжчиком і небом…



0 коментів

Залишити коментар

avatar