Не-прикмети | Публікації | Litcentr
17 May 2022, 08:16 | Реєстрація | Вхід

Не-прикмети

Дата публікації: 24 March 2014 о 13:28 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 560 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

… поміж ними давно нічого повинно статись:

заспокійливі ножиці тиш. Атмосферні миги.

Її захист, надійно-без’ядерний, наче статус.

Його розсуд підступний, немовби травнева крига.

 

Замовляння повітря – на запахи шкір і вчора.

Загортання з собою обіймів пів-граму в ґратах…

Сміх із сивим чолом, убраний у мокро-чорний,

що ним сонце урізати можна, якщо торкати.

 

Волевияви туші – раптові, як дотик згадки.

Листоноші втрат, що сохнуть, неначе майка

на стільці. Промовляння до сілі та шоколадки,

коли очі розплющені рвано, немов лушпайки –

 

від насіння тепла та близькості.  Світ за рогом –

на всю спину зачинений, наче згоріла ятка…

… він озброєний – має закони тверді й дороги,

гіркувато-міцні, наче чай в гранчакових латах.

 

Вона має настій – на спруті під светром, що він

випікає зсередини світло – на пляцок-скруту.

Має квітку, яку поливає, як штормом – човен

віри в краще, побитий на дошки, що колють груди.

 

Має руки холодні – неначе кватирки темні,

що благають півмісяць накрапати чарів ночі.

Поміж ними  давно – не-прикмети і веретена,

будяки і паркани, неділі і нетлі, скотчем

 

до фіранок приклеєні. Скрежет небесних решіт,

що серця миють-мелють  на скло і кухонний порох…

Щось намарно циклопи безсоння про добре брешуть.

Десь несправжньо до зрізаних ям підступають гори.

 

Хтось ворожить на зморшках часу, на білизні в кризі,

на волоссі, мов шокер зіпсований, електричнім…

Хтось живе у собі – у дрімучім, як ліс, горісі, –

і навіщось нікогось під ранок не кличе-кличе…



0 коментів

Залишити коментар

avatar