Не мають помічати | Публікації | Litcentr
17 May 2022, 06:47 | Реєстрація | Вхід

Не мають помічати

Дата публікації: 20 December 2013 о 23:43 | Категорія: «Поток сознания» | Перегляди: 551 | Коментарів: 0
Автор_ка: Маргарита Ротко (Всі публікації)

… як смертники, що світ їм плив у час,

коли світи із часом не потрібні

хлібам і бур’янам , ми їли джаз

суниці – полину із мисок срібних

морозу, що – дитина й ігемон,

що – їжа, і повітря, і в’язниця,

що їли нас – із плоті ГМО

страхів гріховних і землі, що сниться

у строях діамантових планет,

яких немає, як і див, і болю…

 

Ми їли міф, - як циркачі – балет…. –

і божевільний запах матіоли,

і озеро, що Чад жирафи в нім

залили кров’ю, і любов, і зраду,

і схованих у смітті фазанів,

що у веселку зла не записати,

веселих мертвих і сумливих злих,

що пахнуть справжнім – на залізі й серці…

Й солдатики солоної роси

цноту пихату кроплених гортензій

збивали кулачками і вогнем

у стравоході душ і знедушіння,

у горлі спитих снів.

 

… ліхтар-Моне,

як  маніяк, подряпини-машини

на густосніжжі малював. Навзрид

портрети чорних свят на білохрестих

деревах провисали.    Йшло до гри

в дива, слова, дими і бухарести,

бо падав сніг – із року – знову в рік,

у річку кособоких людожерів…

 

А ми на теплих кухнях догори

здіймали мрії, строї та фужери

і їли світ із ложечки канап:

канапка світу маслом і  похміллям

мастила ранок, що, мов короп-раб,

вдихав у ванній киснєдайне мило –

й не міг вдихнути….

 

… на солодкий хліб

невір-незнань, немов на зимні пальці,

ми хукали. Ми всі такі були -

всі, хто відбув, і хто не починався.

Хто загубив – і віднайшов. Хто – час,

а хто – і ніж. Хто – цирк. Мисливець. Їжа.

 

… як смертники, що  час пливе з-під нас,

ми слухали, як світ фальшиво джаз

веде – він той самий. Щоразу інший.

 

А потім… западає тиша – і

ми думаємо: все. Не буде більше.

А стрілки – знову – скресли  і пішли –

як міфи, скіфи,  й ті, хто нас не лишить

у смерті,  у безсмерті, в бур’яні,

у радощі забарвленій скорботі…

Ми всі хотіли бути, як вони…

Якби ж то знати: як то, де то, хто то….

 

 

 

…. мовчав мороз. На покутті каші

неторкані не рухали незнане…

Тулилася душа – до ні душі.

Горнулося «настане» до «не стане»…

 

Миналося. Здавалося. Крізь фальш

примарилось…  Хоч добре, що – недовго:

перевертні, зачинені в пейзаж,

не мають помічати погляд бога…



0 коментів

Залишити коментар

avatar